Зараз практично всі країни світу перебувають на карантині, причиною якого став коронавірус.
Останні дні я беру активну участь в обговореннях на тему зростання цін на продукти, у зв’язку з карантином.
Сьогодні мене осінило! Я чітко згадала ті відчуття, коли в молодшому віці теми про зростання цін здавалися такими занудними. Я щиро не розуміла, навіщо дорослі постійно говорять про це. Це ж нудота!
“Гречка подорожчала на 50 копійок, хліб завезли в магазини дорожче на 15 копійок, поганий урожай картоплі, борошно дороге, цукор в одному магазині дорожчий, ніж в іншому, попелиці з’їли помідори, погода погана, то надто спекотно, то дуже холодно, то дощу немає – погано, то, як дощ набрид….” Бла-бла-бла.
Мені реально тоді здавалося, що дорослі говорять на всі ці теми через те, що їм просто більше нема про що поговорити. Я була впевнена, що коли стану дорослою, то не буду такою занудою, нудні теми про ціни, про врожай, про погану погоду обійдуть мене стороною.
Ах, ні. Я все-таки стала дорослою занудою, я беру участь (і іноді навіть сама починаю розмову) у темах про ціни, про їх порівняння, про врожай, про курс валют, про погоду. ЯКА Ж НУДОТА!
Я хочу повернути собі відчуття життєрадісності, легкості. Відчуття щирого щастя, коли вся сім’я їздила купатися на річку, коли збиралися з друзями, грали у футбол, хованки, квача. Коли грали на гітарі та співали. Коли їздили на природу з ночівлею і жили в наметах. Коли влітку не було спекотно, а взимку не було холодно. Коли в кайф було побродити по калюжах, погуляти під літнім дощиком. Коли бігали босоніж. Коли з азартом крали черешню в сусіда. Коли немите яблуко з дерева було найсмачнішим. Коли для почуття радості необхідно було лише зустрітися з друзями, або зібратися всією сім’єю. Коли були впевнені у своїй красі та розумі. Коли вірили у здійснення мрії.
Повернути час не вдасться, а от відчуття радості та щирої любові до життя – можливо. Буде нелегко. Але ще час до закінчення карантину є. Сподіваюся на перезавантаження своє й оточуючих.
