Наше місто Ромни славиться своїми церквами

Древній Ромен… Багато бачив на своєму тернистому шляху, багато переніс випробувань. Скільки лиха зазнало місто, не раз переживаючи натиски завойовників, пожежі та розруху. Але знову і знову відроджувалося і квітувало. Не випадково й назва в нього від квітки ромену. Це дійсно місто-сад, з розкішними каштановими скверами і потопаючими в зелені околицями. Стародавній, сивочолий український град, з якої сторони ви не під’їздили б до нього,- незалежно від того, їдете ви залізницею, асфальтовим шосе чи повітряним шляхом, – не намилуватися його красою.

Того, хто бував у Ромні вперше, зачаровували чудові, прикрашені скульптурами і пам’ятниками, сквери, розкішний тінистий парк відпочинку, рівні та широкі вулиці. А ще з давніх-давен передаються розповіді про церкви древнього Ромна. Адже про все зберігається пам’ять. Часто старожили згадують, що колись спеціально навчені дзвонарі на все довкілля радували людей невимовним дивом церковних дзвонів. На жаль, уже майже не чути тих диво дзвінних мелодій над древнім містом, що підносили на небосяжну височінь людську душу і єство.

Усі знають, що в старовину наше місто славилося ярмарками, а особливо гарними були роменські церкви. До революції їх було дуже багато, а зараз ті, що збереглися, можна перерахувати на пальцях. І в своїй роботі я б хотів хоч побіжно розповісти про ряд стародавніх храмів Ромен, про ті, які і нині існують, так і ті, що зруйновані.

Святодухівський собор

На Базарній площі зберігся величний Святодухівський собор – краса нашого міста і його історії. Зараз ця споруда відроджується. Погода і час зробили свою справу і його вид наштовхував перехожого на неприємні почуття. Собор розташований на самій високій точці міста, його бані видно звідусіль.

Північний і південний фасади куба розділені рідкими пілястрами на дві рівні частини, кожна з яких закінчується вгорі фігурним фронтоном. Вікна собору розташовані в два яруси. Високі і вузькі, вони обрамлені тонкими колонками і стрілчатими мандриками. Три тісно поставлених барабани закінчуються грушоподібними куполами, які переходять в стрункі шестигранні ліхтарі з барочними маківками. Собор вдало вписується в оточуючий ландшафт. Здається, що масивний куб виростає із обриву і являється природнім продовженням крутих схилів. Фронтони, які розділяють масивний об’єм, облегшують споруду, придають йому характер руху вгору. Це враження посилюють лінії куполів, які підхоплюють паралельні грані ліхтарів, маківки яких тонуть в синяві неба. А тепер трохи історії побудови цього храму.

Коли ми згадуємо про Святодухівський собор, то слід сказати, що в далекому минулому за 35 сажень на захід від місця, де була збудована кам’яна церква зішестя Святого Духа, стояла Успенська церква, тобто на базарі, де згодом були єврейські міняльні столики. Про час заснування древньої Успенської церкви немає ніякої можливості повідомити, але можна достовірно сказати, що на початку XVIII століття вона була вже дуже старою і титари та прихожани збиралися її реставрувати. Біля неї зосереджувалася тоді вся місцева діяльність і там з самого заснування міста проводилася різна місцева торгівля.

Успенська церква, що стояла на підземних ходах та погребах, була за давніх-давен головною і єдиною церквою нашого міста до початку XVII століття, а тому і мала у далеку давнину зразкову вагу і мірку, необхідні при всякій торгівлі. Ці ваги та міри, які їй належали, засвідчують, що церква існувала чи не з самого початку хрещення Русі. Ваги і міри були в соборі до1755 року і належали йому так довго, що ніхто не знав, чому всім цим володіє церква. Тому, говориться в книзі Івана Курилова, можна вважати, що вони заведені за часів Великого князя Володимира. А відтак і Успенська церква у м.Ромни побудована якщо не за князювання Володимира, то при найближчих його наступниках, коли устав про ваги дотримувався у всій суворості і недоторканності.

Василівська церква

Як уже я сказав, поряд зі Святодухівським собором стоїть Василівська церква, що являється його дзвіницею. Автор споруди невідомий, збудована в 1751-1780 рр., перебудована архітектором В. Червінським в 1886-1887 рр. Після перебудови вона стала подовженою, безкупольною, з двохскатним дахом, який закінчується алтарною апсидою, над якою піднімається невелика декоративна глевка. Над дахом західного притвору виростає невисокий четверик, із якого стрімко злітає дзвіниця, яка складається із високого восьмерика з наскрізними арочними проймами.

Над ним здіймається другий восьмерик,менших розмірів, без пройм, зі стрілочними арочками. Дзвіницю завершує глевка на високому циліндричному барабані. Вхід виконаний у вигляді арочної пройми. Вхідна арка франкована своє рідностилізованими капітелями. Над входом –велике кругле вікно. В декорі церкви застосовані самі різноманітні деталі –кілевидне завершення арок, ажурні пояси карнизів, колони з «диньками» (овальними вставками). В цілому дзвіниця в кружевному вбранні поряд з міцним кубічним об’ємом Святодухівського собору виглядає досить стрункою. Ця церква і зараз є постійно діючою.

Миколаївська церква

Коли й ким побудована, невідомо. Але під час возз’єднання України з Росією Богданом Хмельницьким вона вже існувала, але була дуже стара. Прихожани письмово звернулися до влади з проханням про будівництво нової церкви за свій рахунок, що й було зроблено.

Іконостас був різний, з гарним живописом. У числі намісних ікон першого ярусу по ліву сторону від ікони Божої Матері була ікона Святого Апостола Андрія Первозванного. Це означає, що при перебудові в 1750 році в честь благодійника Андрія Маркевича прихожани зберігали цю ікону. А тепер там стоїть ікона Святих Богоотців Іоакима і Анни (батьків Богородиці).

Будівництво кам’яної церкви було закінчене в 1834 році на кошти Володимира Киселевського та Степана Івановича Манджоса. При церкві була школа, де навчалися від 30 до 40 дітей прихожан. Нині на місці церкви стоїть житловий будинок. Саму ж церкву було знищено.

Покровська церква

Покровськими прихожанами були чоботарі Западинець та Могилок (назви районів міста в старину). Церква стояла до 1730 року. Коли й ким побудована, твердить І. Курилов, ніяких відомостей немає. Храм був дуже старий. Наш земляк, останній кошовий отаман Війська Запорізького Петро Іванович Калнишевський має намір побудувати новий храм. Він побудував чотири церкви – в Межигорі, Лохвиці, Ромнах і селі Пустовійтівці, де народився.

Покровську церкву було закладено в 1764 року, а освячено в 1774 році. Курилов зазначає, що в його час середина церкви вражала, хто заходив у неї, якоюсь незвичайною, дивною старовиною, що виглядає значно старіше своїх років. Своєрідний, дуже рідкісний стиль іконостасу з багатьма різними на ньому фігурами, ледь помітними на великій висоті, що припали пилом і зовсім потемніли від часу.

При вході в церкву, зазначається в книзі, вас обдає якимось почуттям замилування, благоговінням до давно спочилих любителів благоліпності храмів Божих, і завжди викликає особливе відчуття високості духу ранкової пори, восени і взимку. Сам Курилов, як він стверджував, з давніх літ особливо любив ходити в Покровську церкву на утреню в темні зимові ночі. Години за дві – три до світанку і під Покровом Пресвятої Богородиці завжди знаходив духовне підкріплення і втіху у всіх життєвих негараздах.

По закінченню будівництва дерев’яної церкви в п’яти куполах в Ромнах у 1773 р. кошовим була закладена цегляна церква Святої Трійці в с. Пустовійтівці. Закінчено будівництво збором загальних коштів. В 1775 році за наказом російської цариці зруйнували Запоріжську Січ, а кошовий разом з іншими побратимами був відправлений спочатку в Москву, а потім в Соловецький монастир, де, постраждавши в „кам’яному мішку” чверть століття, смиренно почив, не бачивши відтоді своєї Батьківщини.

Церква, побудована за кошти кошового була перевезена в м. Полтаву напочатку 20 століття, де згоріла під час Великої Вітчизняної війни. А цегляна церква побудована за кошти прихожан була зруйнована в радянський час. Так завершилась епопея цих роменських храмів. Але на їх місці стоїть знак Калнишевському, зроблений роменським скульптором Миколою Колесовим. Кошовий, ніби повернувся з далеких Соловків і просить своїх теперішніх нащадків побудувати тут церкву. Адже саме на те місце колись зійшла Божа Благодать для спорудження храму. Тут йому й бути рано чи пізно.

Вознесенська церква

Оригінальний архітектурний ансамбль, автор якого невідомий,складається із дзвіниці, збудованої в середині XVIII століття, і незвичайної по архітектурі Вознесенської церкви, будівництво якої завершилося на рубежі XVIII і XIX століття. Дзвіниця являє собою трьох ярусну споруду. Споруда самої церкви не пов’язана із дзвіницею і різко відрізняється від традиційних прийомів будівництва культових споруд. Храм одноповерховий, круглий в плані. Головне приміщення церкви розміщене всередині великої зовнішньої окружності, олтар та притворне великими циліндричними об’ємами примикають до неї з заходу і сходу. Навколо центральної частини утворена одноповерхова галерея. Церква закінчується широким барабаном, який розділений карнизом по горизонталі на дві частини, і низьким круглим куполом.

Як відмічається в книзі І.Курилова «Роменська старовина», грунт на церкву подарував Андрій Гайдук, а гроші на будівництво першої дерев’яної церкви дав Роман Висоцький, пресвітер Ярошівський. В XVII столітті церква була побудована. Поблизу знаходилась і церква Св. Великомучениці Варвари. У 1773 році служіння у Вознесенській церкві було заборонено через її ветхість. Прихожани почали турбуватися про нове кам’яне приміщення.

Під час найбільшого розвитку товаро оборотів Іллінського ярмарку Вознесенська церква прикрасилася цінним начинням і срібними окладами на ікони. Було багато цінних ікон, лампад, свічників та інших речей, пожертвуваних багатьма благодійниками. Вознесенський приход зробився досить багато численним і багатим, тому що тут оселялися переважно люди торгового стану, які робили значні пожертвування на церкву. Іван і Марія Терновці прикрасили її зображенням “‘Духа Святаго” – в 1853 році; Царські врата подарував Іван Степанович Терновець.

Найціннішою старовиною була в храмі Ієрусалимська ікона Божої Матері. Вона в радощах і в горі обносилась по домах для молебневого співу перед нею. Ікона за переказами була дуже багата і знаходилась свого часу в московському Успенському Соборі. В 1812 році під час французького нашестя її викрали і віднайшли без прикрас. Вона потрапила до московських купців Губкіних, які торгували на Іллінському ярмарку. Жили купці на квартирі у старости Вознесенської церкви корнета Гусака і подарували йому ікону, а він – церкві. Образ стояв у притворі серед інших подарованих людьми. Згодом деяким набожним бабусям ікона стала являтися у сновидіннях як чудодійна, наставляти і охороняти в різних житейських незгодах і хворобах. Тоді й почали збирати пожертвування, дорого оздобили ікону, церковний староста Павленко зробив на неї кіот, поставили на видному місці і почали обносити по домівках.

Олександрівська церква

Коли в Ромнах розпочалося будівництво кам’яних лавок та гостинного двору (на місці нинішнього стадіону) у 1864 році, то володарі лавок і вибраний від них будівничий комітет вирішили збудувати серед гостинного двору кам’яний трипрестольний храм. Було оголошено конкурс на проект храму. План і проект храму, який зробила комісія, був затверджений полтавським архієпископом Іоаном. Лавкобудівники виділили 30 тисяч рублів на майбутню будову. В 1867 році архітектор Михайлівський склав кошторис на суму понад 28 тис. руб. У місті задум схвалили, але все ж будівництво призупинилося.

У 1881 році помирає цар Олександр II, у зв’язку з цим поновлюється будівництво. Лавкобудівники добавили ще 20 тис. руб. Таким чином розпочалося спорудження храму Святого Олександра Невського. 20 березня 1882 р. церкву було закладено. Почалося виконання робіт. На той час подорожчали будівельні матеріали. Власники лавок виділили ще 20 тис. руб.

2 березня 1882 року було освячено місце під церкву. Обгородили увесь цвинтар, посадили на ньому дерева, які через деякий час перетворилися в розкішний сад, і почали заготовляти будівельні матеріали. Потім 30 травня за благословенням преосвященного архієпископа Полтавського були проведені закладини церкви всім місцевим духовенством і присутніми начальниками міста цивільних та військових чинів і багаточисленних громадян. Храм вирішили будувати на честь святого Олександра Невського, трипрестольний, з двома боковими вівтарями: перший в пам’ять події 1 березня в ім’я преподобної мучениці Євдокії, другий – в ім’я святого пророка Іллі. Але щоб здійснити бажання усіх православних жителів міста і скоріше закінчити розпочатий храм, вирішили на деякий залишити його одно престольним в ім’я святого князя Олександра Невського. Іконостас замовили місцевому майстру різьбяру і позолотнику Титаренку, який робить його за вказівкою і під особистим наглядом члена комісії М.Е. Андрусяченка. Намісні ікони нижнього ярусу були зроблені відомим академіком живопису Рокачевським у Києві, а їхнього ярусу робилися в Москві місцевими художниками. Весь іконостас із позолотою і живописом коштував майже 10 тисяч сріблом, а також чудовий стінний живопис в алтарі, зроблений місцевим маляром Отрешком за вказівкою М.Е. Андрусяченка. Все багате та цінне начиння: на пристольні хрести, Євангеліє, чаші, лампади, свічки, багатий одяг для священиків та інше було придбане в Москві на пожертвування членів комісії та інших благодійників.

Члени міської думи на своєму засіданні 25 травня 1888 р. ухвалили: припинити будівництво, а незакінчений храм приписати до Вознесенської церкви. Та старанністю та щедрими пожертвуваннями храм цей був закінчений влітку 1891 року. Згідно прохання місцевого голови преосвященний Ілларіон єпископ Полтавський та Переяславський прибув у Ромен в суботу 21 вересня1891 року о 8 годині ранку для освячення новозбудованої церкви. Приїхав він з ключником Полтавського кафедрального собору священиком Петром Диатоловичем з архимандритом хрестовоздвижнього монастиря Віталієм, з протодияконом, двома дияконами, з півчою і з секретарем князем Єлецьким.У неділю ввечері служили всеношну в новій церкві, а вранці, 23 вересня, у понеділок, було зроблено освячення церкви архієреєм з участю всього міського духовенства та духовенства, яке прибуло з архієреєм. Освячення розпочалося о 10 годині ранку, потім літургія, молебень і літія по царю Олександру II. Служіння закінчилося о 2 годині дня. Погода була в цей день прекрасна, сухо і тепло, як серед літа, людей дуже багато як міських, так і сільських було не тільки в церкві, а й на всій площі. Поліції з драгунами важко було дотримувати порядок в церкві та на цвинтарі. Після богослужіння всім солдатам, які брали участь у торжестві освячення, було виставлено на площі угощення: пиріжки та горілку. А члени Думи, різні місцеві начальники, воєнні чини і представники навчального відомства були запрошені до будинку народних зборів на обід. Все духовенство і преосвященний владика були присутні на цьому обіді. Під час обіду грав духовий оркестр Драгунського полку і співав навперемінно хор архієрейської півчої. Обід закінчився увечері.

Пан В.В. Панєвин, староста цієї церкви, подарував ділянку землі, на якій була збудована церква, а також збудував жіночу школу за свій рахунок. Церковна школа давала початкове виховання в дусі православної віри і моралі багатьом жінкам та матерям різного стану і служила пам’ятником вдячності щедрому трудівнику, який вніс безцінний дар для слави Божої і на користь ближнього. Благодійною діяльністю священика отця Гаврила Красовського, церковного старости Панєвина та його помічника пана Андрусяченка новий храм розпочав швидко прикрашатися і збагачуватися новими іконами, дорогими лампадами, свічниками та різними речами. У 1894 р. при цьому храмі відкрито приходське опікунство, головою якого був обраний почесний громадянин міста Ромна – Терновець, а членами, на запрошення священика, записалося багато московських та харківських торговців, які мали тут постійну торгівлю і приїздили на ярмарки. Вони охоче робили пожертвування для прикраси храму.

Церква “Всіх Святих”

В Соборній церкві, напевне, з 1831 року стояла коновка з написом:«На будівництво цвинтарної церкви «Всіх Святих». Зібрані гроші відсилалися на прирощення процентами в банк, Роменський міський благочинний – протоієрей Василь Горунович звернувся в міську думу з пропозицією заснувати будівельний комітет, оскільки фасад церкви уже був затверджений у губернському правлінні, а на побудову храму в державному банку налічувалося 4260 рублів. Мали вже на будівництво дозвіл Преосвященного.

В неділю на свято «Всіх Святих» 22 травня 1866 року відбулося урочисте закладення цвинтарної церкви. Обране місце освятили, приготували рови для фундаменту і заклали перші камінні основи, з мідною дошкою про час закладення церкви. Було багато людей у зв’язку з престольним святом,збиралися милостині на будівництво.

Комітет розіслав родичам померлих купців, похоронених на цвинтарі,повідомлення про будівництво церкви. Багато відгукнулося. А один службовець міністерства внутрішніх справ, уродженець м. Ромни Микола Васильович Варадинов пожертвував 3 тис. рублів з тим, щоб прах його батька і матері був перенесений у церкву, про що він виклопотав дозвіл.

В 1867 році усипальниці були готові і останки батьків Варадинова перенесені. Батько Варадинова, Василь Петрович завершив свій земний шлях у1822 році самогубством і був похоронений на розпутті. Але вдова через деякий час домоглася, щоб прах чоловіка перезахоронили на цвинтарі. І, коли відкопали його могилу, то почалась сильна буря, грім, блискавка, полив страшенний ливень. Присутні при цьому священики і миряни прийняли прояв стихії за гнів Божий і розійшлися. Так що в 1867 році останки відкопували вдруге. Була відправлена панахида в присутності родичів і прах перенесено в церкву. Потім відкопали матір – Ганну Марківну, яка померла 15 літ до того. На подив прах виявився нетлінний. Було прийнято рішення за місце в усипальниці платити 200 рублів. А потім плата збільшилась, оскільки будівництво йшло повільно.

Коли членом комісії став Іван Якимович Горобець, то він зробив багато добрих справ для будівництва церкви. Він виклопотав 1 тис. рублів з міського запасного капіталу на завершення спорудження храму. За його проханням один багатий чоловік Мойсей Йосипович Литвиненко виявив бажання спорудити за свій рахунок іконостас і кам’яну огорожу коло церкви. Але роботи продовжували йти повільно через відсутність коштів. А тим часом, одужавши від хвороби по молитвах Святої церкви, М.И. Литвиненко незволікаючи, став виконувати свою обіцянку й замовив іконостас, а до часу закінчення будівельних робіт обладнав за свій рахунок місце в алтарі і жертвеник. І так загальними зусиллями до весни 1873 року будівництво було закінчене. 30 травня 1873 року відбулося урочисте освячення храму.

Церква «Всіх Святих» була приписана до Соборної. Незабаром після освячення храму в 1874 році померла єдина донька багатого чоловіка Леонтія Терновця і його дружини Ганни – Єлизавета, яка була одружена з католиком, котрий невдовзі по її смерті виїхав. Скорботний батько став працювати в церкві старостою. Мойсей Литвиненко зробив заповіт на церкву. Як засвідчує автор«Роменської старовини», на час написання ним книги були гроші на церкву, які забезпечували її функціонування на довгі роки. Всіхсвятська церква збереглася і функціонує до цих пір.