Олександрівський собор в м. Ромни

Олександрівський собор (Церква Святого Олександра Невського) знаходився в м. Ромни, в парку, за сучасною альтанкою. В 1962 році був повністю зруйнований. Будівництво відбувалось протягом 1882-1891 років в стилі пізнього класицизму із цегли, за проектом губернського архітектора Михайловського. По центру споруди розміщено великий купол, довкола якого по кутам містяться інші — менші за розміром. Колір храму — білий. Напівкруглі аркові вікна вгорі основного купола і на маленьких доповнюють загальний вигляд.

Церква побудована в пам’ять російського імператора Олександра II. Іконостас виготовлений та позолочений різьбярем Титаренком за кошти меценатів Л.С. Терновця та В.В. Панєвіна. Образи іконостасу – роботи київського художника Рокачевського та московських живописців. Храм розписував художник Ярема Отришко.

Церква Святого Олександра Невського це кубічний об’єм величної будівлі, увінчаної п’ятьма маківками, став смисловим і художнім акцентом як Гостиннодвірської площі, так і сусідніх вулиць центру міста. У зовнішніх обрисах храму простежуються деякі риси, які зближують його з українською архітектурою. Це пірамідальність силуету, тісно поставлене п’ятибання, параболічні обриси маківок, довершених ліхтариками і главками.

Олександро-Невська церква була найкращою із храмів нашого міста. Прекрасна зовнішня і внутрішня обстановка, беззмінне поважне богослужіння та приємний спів приваблювали сюди найбільше число міського населення, найвищого Роменського товариства. У ній завжди було стільки людей, що важко було знайти вільне місце.

Історія будівництва

Історія будівництва Роменської Олександро-Невської церкви починається ще з часів початку будівництва кам’яних лавок гостинного двору. У 1864 році власники лавок та обраний ними будівельний комітет вирішили влаштувати посеред гостинного двору кам’яний трьохпрестольний храм у пам’ять Імператора Олександра II-го. Комітет оголосив в усіх газетах конкурс на складання проекту храму, а власники лавок, за постановою від 18 червня 1864 року визначили: із суми, що залишиться від побудови лавок, використати на будівництво цього храму 30 тисяч рублів.

Після цього, у 1867 році було визнано прийнятним проект губернського архітектора Михайлівського, котрий склав кошторис на будівництво в сумі 28733 руб. Цей проект і кошторис були схвалені загальними зборами власників лавок постановою 15 травня 1868 року.

Було створено комітету по будівництву, якому доручено клопотати у встановленому порядку про його затвердження і, потім, про будівництво церкви. Але поки йшла переписка про дозвіл на будівництво церкви, про пошуки джерел на утримання притчу, і таке інше, комітет, який організований власне для будівництва лавок, після закінчення цього будівництва, був, за розпорядження губернського начальства, закритий, його справи передані до міської думи і, таким чином, побудова церкви призупинилася.

Після трагічної події 1 березня 1881 року (вбивство Олександра II внаслідок нападу), Роменська міська дума на екстреному засіданні 10 березня, покладаючи перед Височайшім троном свої вірнопіддані співчуття, тоді ж вирішили: «в пам’ять про цю скорботну подію, якою до кінця життя буде сумувати російський народ», спорудити посеред гостинного двору храм, у якому б, крім постійного Богослужіння, кожен рік 1 березня правилась панахида заупокой душі передчасно померлого Царя-мученика Олександра II.

Для розробки проекту цього храму та виконання всіх робіт, тоді ж була обрана комісія з числа гласних думи у складі: Л.С. Терновця, Ф.А. Мироновського, В.В. Панєвіна, В.Л. Семенчинова, Г.Т. Симонова, В.Т. Бутова, М.С. Ріпчанського, М.О. Андрусяченка та І.І. Омельченка. Разом з тим запропоновано власникам лавок пожертвувати на храм, відповідно до їхнього попереднього рішення, а також відкрити підписку на добровільні пожертвування у місті. Власники лавок, зібравшись на запрошення міської управи 11 травня 1881 року, ухвалили видати з грошей, що залишилися від побудови лавок 20000 руб. сріблом, решту потрібних грошей комісія планувала зібрати за підпискою.

У знак подяки за такі старання, було отримано від Полтавського Губернатора на ім’я міського голови повідомлення від 4 жовтня за №5397. У ньому говорилося, що Государ Імператор отримав доповідь від Міністра Внутрішніх Справ про постанову думи влаштувати посеред гостинного двору церкву в пам’ять померлого Государя Імператора Олександра Миколайовича, відрахувавши з власних коштів власників лавок гостинного двору, за їхнім рішенням 20000 руб і відкрити підписку на добровільні пожертвування, всемилостивійше повеліти зволив – щиро подякувати за це Роменську міську думу і вище згадуваних благодійників.

Обрана думою комісія запропонувала частково прийняти початковий проект архітектора Михайловського. Вирішено будувати храм в ім’я св. Олександра Невського, трьохпрестольний, з двома приділами: першим – в ім’я преподобної мучениці Євдокії і другим – в ім’я святого пророка Іллі. Міська дума, виділивши безкоштовно частину гостинної площі, 24 серпня 1881 року доповіла начальству, про зміну, внаслідок цієї поступки, плану на м. Ромни.

План та проект храму, за поданням комісії, було затверджено Архієпископом Полтавським Іоанном 4 лютого 1882 року, а 2 березня було освячене місце під церкву, огороджена церковна територія, на якій були посаджені дерева, які перетворилися у розкішний сад, і почалася заготівля будівельних матеріалів. 20 травня того ж року, за благословенням преосвященного Архієпископа Полтавського, були проведені закладини церкви усім міським духовенством у присутності керівників міста, цивільних та військових чинів і великої кількості громадян.

При цьому було витрачено:

на мідну дошку, покладену у фундамент зі східної сторони під вівтарною стіною, з вибитим на ній написом про час закладання церкви – 40 руб.;
роздано духовенству та півчим 66 руб. 75 коп.;
використано на пригощання 188 руб 92 коп.

З цього часу будівництво церкви тривало без перерв з 1883 по 1884 роки. Хоча за початковим кошторисом, складеним архітектором Михайловським, планувалося зробити всі будови за 28733 руб., але, у зв’язку з деякими змінами у проекті і значного подорожчання через 20 років усіх будівельних матеріалів, цієї суми було недостатньо навіть у подвійній кількості. Комісія, витративши видані у її розпорядження 20000 руб. власників лавок та всі пожертвування, що надійшли від місцевих жителів, почала влазити у борги. Тоді вона звернулася з проханням виділити ще хоча б 10000 руб. на добудову церкви. На це прохання, власники лавок, які зібралися на запрошення управи 12 квітня 1884 року, ухвалили: так як у судовому порядку було стягнуто зі спадкоємців бувшого Полтавського губернатора Могилевського витрачені у 1830-х роках у приказі громадського піклування із коштів Роменського гостинного двору 11908 руб., котрі зберігаються у Київському губернському казначействі, то гроші ці, як випадкову знахідку, при їх надходженні, видати повністю на закінчення будівництва Олександрівської церкви. Але і цих коштів виявилися недостатньо для закінчення такого великого і пишного храму, яким він був задуманий за затвердженим планом та проектом.

На засіданні думи 25 травня 1888 року серед інших питань розглядався звіт комісії по будівництву цього храму за період з 1 січня 1882 р. по 1 січня 1888 року. З цього звіту видно, що надійшло коштів на суму 35773 руб., а використано 40152 руб., тобто на 4779 руб. більше. Якщо ж додати ще і 2150 руб., що надійшли від членів комісії, то перевитрачено 6928 руб. Це гроші членів комісії, з яких один тільки В.В. Панєвін виділив 5464 руб. У звіті зазначалося, що будівництво на чорнову вже закінчено. Залишилася роботи по влаштуванню дверей, вікон, підлоги, ґанку, печей та внутрішня штукатурка. Комісія заявляла, що, так як храм цей при закінченні будівництва має бути приписаним до якоїсь церкви, коштів на його закінчення немає, членами комісії витрачено власних коштів до 7000 рублів, то вони пропонують кошти на його закінчення, але за умови, що він буде приписаний до Вознесенської церкви. Самостійним він бути не може, бо немає коштів на утримання притчу, як того вимагає 46 стаття статуту духовної консисторії. При цьому комісія пропонує скористатися пропозицією деяких Вознесенських парафіян, завершити будову власним коштом і клопотати про приписку храму до Вознесенської церкви. Міська дума, цілком погоджуючись з такою заявою комісії, ухвалила: звіт її затвердити і клопоти у відповідних інстанціях про приписку новобудови храму в пам’ять імператора Олександра II до Вознесенської церкви.

Результатом такого клопотання було отримано 22 листопада 1888 року повідомлення Полтавської духовної консисторії за №12345 про те, що Олександрівська церква буде приписана до Вознесенської після закінчення будівництва та її освячення. Після цієї постанови думи і отриманої на неї відповіді духовної консисторії, всі роботи по закінченню будівництва Олександрійської церкви залишилися за членами комісії з Вознесенських парафіян, яких у комісії було всього чотири: Л.С. Терновець, В.В. Панєвін, Ф.Л Мироновський та М.О. Андрусяченко. Ці четверо взяли на себе всі турботи по якнайшвидшому завершенню такого бажаного для всіх храму і правомірно можуть називатися першими його фундаторами та будівничими.

Полтавська вулиця (Соборна):

Зліва не повністю видніється будинок, у якому було приміщення “Укрлетекому” в сучасній історії. За ним – школа №2 (Реальне училище). За школою видно дзвіницю Вознесенської церкви. У самому кінці вулиці стоїть Олександрівський собор. Справа – поворот до 1 школи і базару. Дуже шкода, що цей собор не зберігся, тільки уявіть яким би він був гарним доповненням і своєрідної візитівкою Ромнів, коли після підйому на засульську гору ти опиняєшся на центральній вулиці а вдалині видніється собор.

Пізніше біля собору побудували пам’ятник Леніну і дитячі каруселі. Доля пам’ятнику невідома. А от доріжка до пам’ятника ще збереглася. Можливо це не вона, але дуже схожа, якщо орієнтуватись по собору.

Спогади про минуле

Церкви більше не має, на її місці у 2018 році був встановлений і освячений хрест, який і вказую про споруду минулого. За чутками церква згоріла, за іншими – її підірвали.

Якщо бути уважним, то можна знайти залишки фундаменту (скоріше за все) зовнішньої стіни. Товщина стіни – 3 цеглини, або приблизно 800 мм. Цегла темно-бордова. Також тут видно залишки арматури, ймовірно кут собору.

Для дуже уважних, на одній із цеглин видно клеймо з літерою “К”. Зліва від літери – крапка:

Я знайшов виробника за таким клеймом, як пишуть – цегла виготовлена на цегельному заводі Йоганна Кустера, купця 2 гільдії у Владивостоці. У 1883 році завод випускав 834.000 цеглин/рік і мав у штаті 154 робітники. У 1910-х роках – 3.000.000 цеглин/рік, а кількість робітників – 85 осіб. У 1921 році виснажилися запаси глини і Владивостоцькою думою було ухвалено рішення про закриття заводу. У реєстрі завод Кустера значився як “Цегельний завод №1”. На цьому заводі для випалу цегли використовували кільцеву піч Гофмана. У 1922 році завод було демонтовано. Вважають, що саме Йоганн Кустер був початківцем таврування цегли у Владивостоці. Іноді його називають “цегляним королем” Владивостока.

Чи привозили цеглу із Владивостоку сказати важко, але за чутками, тоді купити цеглу було дуже важко (потужність виробництв цегельних заводів не справлялась із запитами бажаючих придбати цеглу). Тому ймовірність привезення цегли із Владивостоку все ж таки є. Тим паче, що у 1874 році була побудована Лібаво-Роменська залізниця, а у 1881 році розпочато будівництво від станції Ромни до станцій Ромодан та Кременчук і вже 1888 року залізниця об’єднана з Харківсько-Миколаївською залізницею. Якщо вірити цеглинам і опису заводу, то це також збігається із вказаною датою будівництва. Я вважаю, що саме із напрямку Ромодана (хоча це вже 1888 рік, а будували з 1883 року) цегла і могла була привезеною.

Повернемось до собору. Через деяку відстань можна знайти іншу частину стіни, вона не така чітка як перша, але ще можна ідентифікувати. Уявно проклавши лінії, розуміємо, що відстань між ними приблизно 25 м (±5 м), що відповідає старим фото. Це коротка сторона собору, інша була більша, судячи із фотографій. Також на цій фотографії, вдалині видніється та сама доріжка до пам’ятника Леніну.

Фото 1910 років з видом на собор. Фото зроблене з торгових рядів, зараз це вул. Гетьмана Мазепи. Справа від собору в майбутньому буде стадіон. Торгові ряди на передньому плані не що інше як майбутній завод.

Зняття хрестів, 1930 роки:

Березень 1942 року – м. Ромни окуповане німцями вже пів року. На задньому плані видніється собор:

Із самого початку будівництво собору було важким і не раз відкладалось, на нього не вистачало коштів. А історія його втрати досі до кінця не відома, чому його зруйнували? Можливо встановлений і освячений хрест покладе початок відродження собору і на цьому місці в майбутньому буде збудований храм. Особисто вважаю, що місце під храм пречудове і він одразу стане візитівкою нашого міста.

Православні храми схожі за конструкцією, але є такі, що пов’язані з Олександром Невським, можливо наш собор виглядав би як Собор Олександра Невського у м. Таллінн, Естонія: