Вознесенська церква у м. Ромни

Вознесенська церква – православний історичний храм, який складається із мурованої дзвіниці та церкви, будівництво якої завершилось 1797 року. Розташована в історичному центрі Ромен, на головній вулиці міста. Церква є спорудою української архітектури у стилі високого класицизму і є унікальною за своїм об’ємно-просторовим рішенням. Завдяки високій дзвіниці комплекс відіграє композиційну роль важливої містобудівної домінанти в сучасному загальноміському центрі і є окрасою міста. Вознесенську церкву разом з дзвіницею взято на державний облік як пам’ятки архітектури.

Вознесенська церква

До 1700 року у місті Вознесенської церкви зовсім не було. Земля, подарована Андрієм Гайдуком під побудову церкви до того часу ще не була нічим зайнятою. Тоді він навіть знаходився не в середині міста, як зараз, а «під містом Ромном», тобто за містом – за кріпосним валом, за яким жителі стали селитися, певне, не раніше 17 століття. Сам пан Гайдук, який подарував свою земельну ділянку жив у семисотих роках на нинішній вуліці Коржівській, котрої тоді ще не існувало. Через цю ділянку була «пробита вулиця», яка йшла від кріпосного валу, через двори, що знаходилися на Терновцівській вулиці, перетинала Полтавську (Соборну) і виходила до Житянської башти, яка була на нинішній Аптекарській вулиці.

В архівних нарисах для історії Полтавської губернії, виданих А.М. Лазаревським у 1882 році, була надрукована копія Архієрейської грамоти на побудову Вознесенської церкви в місті Ромни. Дозвіл на побудову церкви «под местом Ромном Вознесения Господа Бога и Спаса нашего Исуса Христа» датується від 16 жовтня 1700 року. Цього дня митрополит Київський, Галицький і всієї України Варлаам Ясинський своєю грамотою дозволив будівництво Вознесенської церкви протопопу Роману Висоцькому біля міського укріпленого валу на землі Андрія Гайдука.

Вознесенська церква

Архієрейська грамота на будівництво Вознесенської церкви у місті Ромні була наступного змісту:

Варлам Ясинський, Божою Милостю православний архієпископ Митрополит Київський Галицький і всієї малої Росії, пречесному отцю протопопу Роменському з усім духовенством і всім їхнім милостям панові урядовому ктиторові і парафіянам, жителям Роменським Божого архієрейські бажаю благословення. Відомо нам, що чесний отець Роман Висоцький, пресвітер Ярошівський з паном Андрієм Гайдуком міщанином Роменським, висловили свій благий намір до богоугодної та святолюбної справи – побудувати церкву під містом Роменом, Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, для звеличення і більшої честі імені його Трисвятого. Пан Андрій свій власний грунт на місце надає, а чесний отець Роман свого спасіння ради накопичує кошти на спорудження тієї церкви. Дуже похвальний той їх намір, Боже уподоб до швидкого і душекорисного його здійснення, що ми архієрейське бажаємо та благословляємо. Чесному отцю Роману освятити місце, розпочати та здійснити справу на спасіння душ правовірних. А пречесний отець протопоп має виділити парафії і у інших храмах. Писаний у кафедрі оновленій Єпископській Переяславській року 1700 Жовтня 16 дня

Виділена отцем протопопом до нової Вознесенської церкви частина парафії з інших храмів, відповідно до вище приведеної грамоти Митрополита Варлаама Ясинського від 16 жовтня 1700 року, певне, була невеликою, адже у ті часи й інші парафії, наприклад, Соборна та Нікольська буле ще малолюдні, і на тому місці, де будувалася нова церква було зовсім мало жителів. Але потім, протягом 60 років, від 1700 до 1761 року, Вознесенська парафія стала набагато чисельнішою від інших парафій у місті. За відомістю, укладеною за наказом Київської консисторії 3 червня 1761 року у цій парафії вказано:

  • дворів справжніх – 132 (у них чоловіків – 502, жінок -541);
  • бездвірних хат – 5 (у них чоловіків – 8, жінок – 10);
  • підсусідків різних власників і тих, хто живе у найманих будинках – 61 (у них чоловіків – 154, жінок – 175)

Але, незважаючи на таку значну кількість парафіян, вони більше 50 років тіснилися у невеликій дерев’яній церкві, збудованій отцем Романом Висоцьким і навіть не мали при ній дзвіниці. Вже у 1753 році зібралися збудувати дзвіницю і під нею невелику кам’яну церкву.

Ніде не збереглося ні плану, ні опису. Також невідому чому, будучи пресвітером Ярошівським, отець Роман надумав спорудити власним коштом церкву у місті. Тільки з однієї справи про перебудову церкви, яка зберігається у церковному архіві, можна зробити висновок, що церква, побудована отцем Романом, була дуже невеликого розміру і, вірогідно, перебудована із старої церкви, бо через 70 років Богослужіння у ній, через її старість, було заборонене і за розпорядженням духовного правління вона була запечатана.

Згодом поряд з нею збудували дерев’яну теплу церкву св. Варвари. До середини 18 століття дзвіниці при цих храмах не було. Коли приміщення Вознесенської церкви застаріло, то служба проходила у церкві Святої Великомучениці Варвари. Там відбувалися богослужіння до середини 18 століття.

Збудована у 1700 році о. Романом Висоцьким дерев’яна церква стала руйнуватися і богослужіння у ній було заборонили. Тоді парафіяни стали турбуватися про будівництво нової, кам’яної і більш просторої церкви. Для цього вони, перш за все, побудували цегельний завод, як завжди робилося у ті часи, щоб заздалегідь заготовляти матеріали, потрібні для будівництва запроектованої будівлі і, разом з тим, отримати хоч невеличкий прибуток з цегельного заводу.

Парафіяни і священнослужителі Вознесенської церкви, у проханні, поданому Митрополиту Київському 15 березня 1782 року, пояснювали, що вже 9 років Вознесенська церква, за розпорядженням духовного правління, через своб напівзруйнованость стоїть запечатаною, а священнослужіння проводиться в іншій, невеликій церкві Св. Великомучениці Варвари, яка зроблена замість теплої. Вони просили, дозволити їм цю стару запечатану церкву розібрати і дерево її використати на випалення цегли, а іконостас старої церкви дозволити поставити у новій, коли та буде збудована. Що їм і було дозволено Митрополитом.

З 1782 року по 1794 рік розібрали стару дерев’яну церкву. Збудували цегельний завод і виготовили цеглу для будівництва. У лютому 1794 року представники їздили в Чернігів по дозвіл на закладку церкви.

При Вознесенській церкві збереглась одна цікава книга витрат, зроблених під час будівництва кам’яної церкви. Деякі статті витрат з цієї книги що стосується будівництва церкви:

  • В лютому місяці 1794 року уповноважені прихожани їздили до Чернігова «за благословітельною грамотою» на закладання нової – кам’яної церкви і на отримання книги для добродійних подаянь. При цьому було витрачено: «за підводу в Чернігів і назад заплачено – 5 крб. 30 коп.» «Витрачено на харчі в Чернігові і в дорозі – 4 крб. 76 коп.»
  • Преосвященному Чернігівському Ерофею на поклон піднесено: горілки мускатної, червоної, солодкої 61/4 кварти по 2 крб. – на 12 крб. 50 коп., за бочку на цю горілку – 15 коп. «Вина володського – червоного 15 кварт, по 35 коп. – на 5 крб. 25 коп., за бочку 35 коп.», «лимонів свіжих 35 шт. по 20 коп. – на 7 крб., булок спеціально спечених на 25 коп.»
  • Секретарю династерському: вина бочечку 131/3 кварти по 35 коп. – на 4 крб. 55 коп., бочечка на вино – 20 коп., лимонів 15 шт. по 20 коп. – 3 крб., асигнацію 5 – карбованцеву одну -5 крб., хліба на 20 коп.
  • В династерії: в архірейську казну, за грамоту дано 3 крб., повітчику дано 4 крб., в протокол дано 1 крб. Різним писням – канцеляристам на галду 2 крб.
  • Поветовому Конотопському землемеру Павлу Івановичу Ступаковському, на погони із Чернігова і в Чернігів з Ромна, дано 18 крб., йому ж за показання плану місця на церкву дано 20 крб.»
  • Потім при закладаннях церкви, в день Вознесіння Господнього, 10 травня 1795 року, виведено у витрати: «Артема Матвійовича – людині за приведення і забиття вола, дано 20 коп.
  • За очистку цього вола і телятини – м’яснику 60 коп.
  • Жайворонку за 12 туш баранячих по 60 коп. – 7 крб. 20 коп., на горілку, наливку, чай, каву, вино, на різні закуски і приготування обіду, всього витрачено 183 крб. 68 коп.»
  • В тому числі: «Дано отцю протопопу Терешкевичу 10 крб. І йому ж куплено ковра в подарунок за 8 крб., куплено 2 килима для подарунків і от. протопопу Войні і наміснику Данилу Григоровичу за 5 крб., от. протопопу Войні в поклон дано 10 крб.

Закладини нової Вознесенської церкви відбулися 10 травня 1795 року. Церкву будували два роки і чотири місяці і 30 вересня 1797 року були закінчені чорнові роботи. 1 жовтня того ж року церкву освятили, а через 12 днів, в ніч з 12 на 13 жовтня впав середній купол. Виділив кошти і взявся за його відбудову той самий будівничий, який звів храм (його ім’я лишається невідомим). Упродовж трьох з половиною років (1779 – 1801 роки) виконувались «внутрішні опоряджувальні і оздоблювальні роботи».

Вознесенська церква

Кам’яні та штукатурні роботи при будівництві нової церкви здійснював підрядчик, тульський купець Микола Іванович Дубровін, невідомо за яку ціну. Він же переробляв середній купол, що впав. Новий іконостас зробив сосницький міщанин Іван Бабицький зі свого дерева за 500 рублів, а золотив іконостас сумський міщанин Наум Ілліч Катрунцов, повністю своїм коштом за дві тисячі рублів асигнаціями. Іконостас цей був простої столярної роботи, майже без всяких різьблених прикрас і видавався випуклою частиною всередину церкви, так що приміщення в олтарі було тоді більшим ніж зараз. Напівкруглі його тумби з намісними іконами і царські ворота займали майже все місце теперішньої солеї, від чого приміщення церкви було меншим ніж сьогодні. (Іконостас цей було розібрано у 1869 році, а замість нього було зроблено новий, котрий виступає опуклою частиною до олтаря). Особлива заслуга в цьому роменських меценатів Івана Степановича Терновця, церковного старости Івана Кіндратовича Бондаренка та інших.

Вознесенська церква – взірець високого класицизму кінця 18 – початку 19 століть, одна з історико-архітектурних пам’яток міста. Вознесенська церква – кругла в плані, тридільна, трибанева, з коловою галереєю, витримана в стилістиці високого класицизму, за формами має місце синтез класицизму та бароко. Храм має унікальну просторову композицію: на повздовжній вісі захід-схід згруповані циліндричні об’єми бабинця, нави й вівтаря, перекриті сферичними банями. Обабіч бабинця й вівтаря – по дві невеликі вежі, увінчані сферичними покриттями. Усі приміщення храмового інтер’єру об’єднані арковими вікнами й розчленовані рустованими пілястрами.

Будівля відрізняється від традиційних культових побудов. Частіше храми зводять стрункі, спрямовані у височінь. Вознесенська церква зовсім інша. Привільно і округло розкинулась вона на просторій території, і видається неприступною фортецею. Будівля Вознесенської церкви не пов’язана із дзвіницею і різко відрізняється від традиційних планувальних прийомів культових споруд, виконана в стилі українського класицизму. Особливістю храму є те, що він є одноповерховим, круглим в плані. Головне приміщення церкви розміщене всередині великого зовнішнього кола, а алтар і притвор невеликими циліндричними об’ємами приєднуються до нього зі сходу і заходу. Довкола центральної частини створена одноповерхова галерея. Церква завершується широким барабаном, який розділений карнизом по горизонталі на дві частини, та низьким круглим куполом.

Циліндричний простір бабинця, нефа, олтаря перекривається напівсферичними куполами, з невеличкими баштами по боках бабинця. Стіни храму розділені пілястрами і увінчані фігурним карнизом. Напівциркульні та округлі вікна Вознесенської церкви також характерні для високого класицизму. Церква унікальна за своїм об’ємно-просторовим рішенням в архітектурному надбанні України.

Має унікальну розпланувально-просторову композицію: на повздовжній вісі захід-схід згруповані циліндричні об’єми бабинця, нави й вівтаря, перекриті трьома сферичними банями. Обабіч бабинця й вівтаря – по дві невеликі вежі, увінчані сферичними покриттями. Ця структура введена в знижений об’єм колового обходу, що править зовнішньою галереєю. Усі приміщення храмового інтер’єру об’єднані арковими вікнами й розчленовані рустованими пілястрами. Круглі й півциркульні форми вікон характерні для класицизму. Стіни завершує профільований карниз, фасади акцентовані трикутними фронтонами. Уся ця структура включена в понижений об’єм колового обходу, що виконує функції зовнішньої галереї. Вона перекрита плоскою стелею і має односхилий дах. В інтер’єрі всі приміщення поєднані арковими отворами.

Але іконостас все ж таки, на перших порах був встановлений із старої розібраної церкви: так як освячення церкви відбулося 21 липня 1801 року, а новий іконостас освячувався 19 серпня 1806 року по благословенню преосвященного Сільвестра епіскопа Полтавського і Переяславського. Освячувалася церква у неділю 21 липня 1801 року в присутності Архієпископа Чернігівського Віктора Садковського, Чернігівського губернатора, дійсного статського радника Івана Васильовича Фрезендорфа, роменського городничого Івана Миколайовича Савицького, протоієрея роменського Трохима Терешкевича, настоятелів Вознесенської церкви Григорія Троянського і Данила Березовського, ктиторів Сави Римаренка, Гната Андрусяченка і Хоми Гусакова.

Вознесенська церква

При освяченні церкви було зроблено наступні витрати:

  • протоієрею Терешкевичу та його оточенню 30 руб.;
  • диякону Вознесенської церкви Феодору – 2 руб.;
  • диякону Покровському –1 р. 50 коп.;
  • кухарю, кухаркам на м’ясо, вино, булки і на всі пригощання витрачено 112 руб. 20 коп.

Значних перебудов храм зазнав у 1898 році — були розтесані вікна, зменшені хори, зроблений новий іконостас. Все це коштувало 6 тисяч крб.

На протязі 19 століття до церкви було добудовано колоподібні галереї – обходи. В кінці століття сучасного вигляду набула дзвінниця. Зовні вона майже не змінилася, тільки внутрішній її вигляд кілька разів оновлювався, прикрашався і збагачувався подарунками і пожертвуваннями сумлінних парафіян. З часу переведення Іллінського ярмарку від Собору за місто, після зруйнування кріпосних ровів та башт і, особливо, після проведення Полтавської вулиці (Соборної) від гостинного двору до р. Сули і нового розпланування міста, навколо Вознесенської церкви стали селитися нові жителі. Вознесенський приход зробився найчисленнішим і дуже багатим, а в роки розквіту ярмарка збагатився багатьма цінними речами. Під час найбільшого розвитку товарооборотів Іллінського ярмарку Вознесенська церква прикрасилася цінним начинням і срібними окладами на ікони. Було багато цінних ікон, лампад, свічників та інших речей, пожертвуваних багатьма благодійниками.

Вознесенський приход зробився досить багаточисельним і багатим, так як тут поселились в більшості люди торгового стану і іногородні, які були зацікавлені ярмарковим зиском ближче до ярмаркової площі, робили значні пожертви на церкву під час ярмарок, особливо в 30-40 роки, під час найбільшого розмаху обігу Іллінського ярмарку.

Дзвіниця Вознесенської церкви

Вознесенська церква

Вже на 1761 рік церква нараховувала близько 1400 прихожан. Стара дерев’яна церква не мала дзвінниці і в 1753 році збиралися побудувати дзвіницю, а під нею невелику кам’яну церкву на першому ярусі. Церква ця була закладена в ім’я Святої Великомучениці Варвари 4 вересня 1753 року, за благословенням Київського митрополита, протопопом Роменським Павлом Свєтом і будувалася десять років. Освятили її 17 грудня 1763 року. У 1804 році коштом багатого місцевого церковного мецената – купця Василя Петровича Троянського теплу Варваринську церкву перебудували – зробили піч, маленькі хори, новий іконостас, після чого вона стала теплою. Місцевий меценат Василь Троянський за свій кошт значно перебудував церкву, яку потім, найменували Трьохсвятительською на честь Трьох Святителів – Василя Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустог. Над церквою підносилася невисока одноярусна дзвіничка. Щоб зберегти пам’ять, на честь кого була збудована ця церква, престол Св. Великомучениці Варвари перенесли на хори до великої церкви. На іконостасі в теплій церкві, внизу по колонам вирізаний напис: «1814 року коштом купця Василія Троянського споруджено цей іконостас».

Вознесенська церква

В 1879 році до західного притвору церкви прибудували сторожку, а в 1895 році старанням членів попечительства і церковного старости ів. Кондрата Бондаренка, стара дзвінниця перебудована, старий шпиль розібраний, а на його місце надбудовано високий восьмигранний другий ярус й увінчали її двоярусною банею необарокового характеру з люкарнами. В обох ярусах дзвіниці влаштовано аркові отвори для дзвонів, на яких були розташовані всі дзвони. Від такої перебудови дзвінниця отримала дуже красивий вигляд і зробилась дещо вищою за попередню. Дзвіниця являє собою трьохярусну споруду, виконану в стилі російського класицизму.

Вознесенська церква

Споруда прямокутна в плані, двокамерна, з прямокутною прибудовою і двоярусною дзвіницею типу «восьмерик на четверику». Стилістично її архітектурні форми поєднують риси класицизму й бароко. Вівтарний об’єм перекритий коробовим склепінням з розпалубками, решта приміщень мають плоскі стелі по дерев’яних балках. Фасади поділено на два яруси горизонтальним гуртом й увінчано зубчастим карнизом. Стіни рустовані. Причілкові стіни розкріповані й оформлені мотивом глухої арки, площина якої рустована. В обох ярусах дзвіниці за сторонами світу влаштовані аркові отвори дзвонів. Кути горішнього ярусу дзвіниці оформлені плоскими лопатками. Обидві споруди муровані з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині, потиньковані й побілені. Підлоги з дощок. Дахи й бані по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю.

26 грудня 1995 року на честь Трьох Святителів була освячена дзвіниця Вознесенської церкви. В 2011 році зроблено ремонт дзвіниці, придбано нові ікони, відреставровано іконостас і освячено.

Ікони і книги Вознесенської церкви

З переліку ікон, які прикрашали Вознесенську церкву, найстарішою і найдорогоціннішою вважається ікона Єрусалимської Божої Матері, яка стояла у особливому різьбленому куті ліворуч при вході до церкви з західних дверей, котру здавна особливо шанують усі парафіяни. Нерідко, з нагоди радісних та сумних подій, цю ікону обносили по будинках для молебного співу перед нею. Ікона ця, як переказують, здавна знаходилася у Московському Успенському соборі і, начебто, є точною копією з ікони написаної св. Євангелістом Лукою. Вона була у багатій золотій ризі, прикрашена чисельними дорогоцінними каменями, сліди яких помітні, розфарбовані фарбами на одязі Богоматері і викарбувані на срібній ризі. У 1812 році, під час французького нашестя, ікона ця невідомо ким була викрадена із Собору. Весь дорогоцінний оклад з неї було знято, а коли минули всі біди війни, вона опинилася у будинку московських купців братів Губкіних, які торгували золотими та срібними речам і щорічно бували зі своїми товарами на Іллінському ярмаркові у Ромні. Ці Губкіни завжди квартирували під час ярмарків у будинку тодішнього Вознесенського старости корнета Гусакова.

Так як самі вони були старообрядці, то привезли цю ікону у 1813 чи у 1814 році до Ромна і подарували, як особливу святиню православних своєму господареві по квартирі Гусакову, а він тоді ж віддав її на церкву. Кілька років вона стояла у боковому притворі серед інших ікон, котрі дарували парафіяни. Але потім кільком набожним бабцям стала являтися уві сні як чудодійна, стала настановляти і оберігати їх у різних життєвих негараздах і хворобах. Ось тоді стали збирати пожертвування, у 40-х роках зробили на неї срібну визолочену ризу, а церковний староста Павленко зробив справжній кіот. Поставили ікону посеред церкви на видному місці і з тих пір її почали обносити по будинках парафіян.

Серед Богослужбових книг, особливо старовинних при Вознесенській церкві немає. Є лише одне Євангеліє київського друку 1697 року і одне московського 1747 року та один маленький требник, що зберігається в бібліотеці без використання, невідомо якого року, так як заглавний аркуш при ньому відсутній; але по формату і шрифту друку подібний до требника Київо-Печерської лаври кінця шестисотих років, на верхній дошці якого знаходиться мідний хрест дуже давнього формату.

Є також багато інших цінних ікон, лампад, підсвічників та інших речей, котрі були пожертвувані у різні часи різними благодійниками. Все це детально описано у церковному описові.

Іван Степанович Терновець, що перейшов в 40-х роках із Соборної до Вознесенської парафії, теж зробив багато пожертв, але лише на двох предметах збереглась його пам’ять. На срібному круглому сяйві, що висить над Царськими воротами, в середині якого вилито із срібла Духа Святого, у вигляді голуба, викарбовано: «від Івана і Марії Терновцових 1853 року». Ваги в ньому 3,6 кг. І на царських воротах, на одній половині викарбований великими буквами напис: «В Роменську Вознесіння Господнього церкву, в пам’ять раби Божої Марії, народженої Тромоніною, що була в шлюбі 25 років, померлої 12 липня 1853 року, від роду 45 років». А на другій половині: «зроблені в Москві від чоловіка її Роменського купця Івана Степановича Терновця 1854, лютого 25 числа. Чистого срібла 84 проби 51 фун. 53 золотн. Зроблені у майстра М. Зентиєва». Ці царські ворота і сяйво над ними, після переробки в 1869 році іконостасу прилаштовані в новий без всяких змін. Срібні ризи на намісні ікони і Спасителя і Богоматері, пожертвувані Московськими купцями – братами Лоташовими, на пам’ять померлого тут в Ромнах, на Іллінському ярмарку брата їх – Павла Лоташова. На багатьох великих іконах, вгорі на іконостасі, теж знаходяться срібні карбовані ризи, зроблені в 30-х і 40-х роках, але без написів від кого вони були подаровані.

Староста та піклувальна рада почали оновлення великої церкви. Весь іконостас знято, оновилася живопис та різьблення. Усі срібні ризи на іконах перечищені, підлога у церкві та всі вікна зроблені нові, а лутки розширені для більшого світла. Іконостас, який був на хорах, з престолом в ім’я св. Великомучениці Варвари знятий, а самі хори тепер зроблені маленькими, тільки для півчих. Зроблено нові печі, перекрили дах, і таке інше. Словом, залишилися лише старі стіни у попередньому вигляді, а все інше всередині і зовні перероблене і оновлене. Такий ремонт коштував більше 6000 рублів. І все це робилося завдяки енергії старости, на місцеві кошти піклувальної ради та парафіян, без будь-якої сторонньої допомоги. Особлива заслуга в цьому роменських меценатів Івана Степановича Терновця, церковного старости Івана Кіндратовича Бондаренка та інших.

Вознесенська церква

Згідно Довідкових клірових книг Полтавської єпархії:

  • Вознесенська церква, 1-го благочинного округу, кам’яна, в одному комплексі з кам’яною дзвіницею, тепла, споруджена в 1795 – 1797 роках (церковна документація ведеться з 1780 року);
  • на 2-а престоли на хорах – Святої Великомучениці Варвари і Трьох Святительська;
  • церковна сторожка, кам’яна, прибудована до дзвіниці;
  • при церкові двір з будинком і фігелем для квартир причта, 3-х кімнатна на 17,3 кубічних сажнів квартира псаломщика і пустопорожнє місце «в довжину і ширину 14 сажнів»;
  • церковна бібліотека; в приході діяла однокласна церковно – приходська школа і церковно – приходське попечительство.
  • віддаль до станції Ромни, Лібаво–Роменської залізниці – 0,5 верстви, поштової контори Ромни – 0,5 верстви, до Консисторії – 166 верств, від благочинного – 0,5 верстви;
  • прихожан 529 душ чоловічої статі і 546 душ жіночої статі (1902 рік). Прихожан привильованого стану 100 осіб, міщан – 424 особи, селян – 405 осіб (1912 рік);
  • земля – садиба;
  • капітал церкви – 2100 рублів і причта – 1000 рублів. Проценти від капіталу. Два будинки для священників, а псаломщики отримували від церкви квартирні 10 і 5 рублів в місяць (1902 рік);
  • родилося 30 – 33 дитини, померло 22-25 людей і зареєстровано шлюбів – 8. (1895 р.)

Вознесенська церква

З 1 жовтня 1896 року відкрилася церковно – парафіяльна школа під керівництвом священика о. Андрія Осипова. Згідно звіту єпархіального спостерігача церковно-парафіяльних шкіл Полтавської єпархії Юстина Ольшевського, котрий перевіряв стан церковної освіти в Роменському повіті, у 1902 році в школі при Вознесенській церкві навчалося сорок дітей. Заняття відбувалися в будинку, що належав церкві, пізніше, за часів Радянської влади, був відібраний у неї.

Вознесенська церква

У 1905 церковна садиба була оточена цегляною огорожею з металевою решіткою і ворітьми художньої роботи, двостворкові, на кожній дванадцять великих металевих квадратів, які сплітаються воєдино діагоналями. До брами впритул підходять цегляні пілони.

Вознесенська церква

Священники Вознесенської церкви

З 1700 року:

  • ієрей Павло Висоцький (1700 – 1747 рр);
  • ієрей Роман Висоцький (1747 р);
  • ієрей Семіон Серчкарьов (убієнний) (1747 – 1750 рр);
  • ієрей Власій Березовський (1750 – 1788 рр);
  • ієрей Данило Паскевич (1788 – 1806 рр);
  • ієрей Григорій Троянський (1806 р);
  • ієрей Данило Березовський (1813 р.);
  • ієрей Семіон Пясецький (1830 р.);
  • протоієрей Григорій Діаконенков (1842 р.);
  • протоієрей Василь Горунович (1845 р.);
  • ієрей Феодор Діаконенков (1842 р.);
  • ієрей Андріан Скибицький (1890 р.);
  • ієрей Петро Павловський (1873 р.);
  • ієрей Стефан Терешкевич (1885 р.);
  • ієрей Василь Яновський (1898 р.); ієрей Андрій Осипон (1877 р.);
  • ієрей Георгій Стефановський (1917 р.).

В 1895 році:

  • священники: Федір Григорович Діаконенко і Василь Павлович Яновський;
  • діакон: Федір Михайлович Полікарпов;
  • псаломщики: Микола Олексійович Єльчуков і Герасим Карпович Гулий.

В 1902 році:

  • священники: Андрій Михайлович Осипов – в сані священника з 1890 року, скуфія – 1898 рік, і Георгій Іванович Стефановський – в сані священника з 1892 року, набедреник – 1897 року;
  • псаломщики: діякони Федір Михайлович Полікарпов – на посаді з 1876 року і Микола Петрович Фесенко–Навроцький – на посаді з 1892 року;
  • церковний староста: купець Іван Кондратович Бондаренко.

В 1912 році:

  • священники: Карпо Андрійович Олейников і Георгій Іванович Стефановський;
  • псаломщики: діакон Василь Іванович Альфавецький і Давід Варлампійович Глушак;
  • церковний староста: міщанин Іван Кондратович Бондаренко.

Вознесенська церква

За два століття церква не змінила зовнішнього вигляду. У радянські часи храм не був внесений до списку будов, які підлягають знищенню. Та ніхто не дбав ні про збереження, ні про відновлення. Чорними днями для Вознесенської, як і для інших церков міста, були 30-ті роки. Останній передзвін цієї церкви лунав над Ромнами 5 грудня 1930 року. Наступного дня всі дзвони з церкви було знято і здано на переплавку. Зникло у невідомому напрямку церковне майно. Богослужіння неодноразово переривались. Остаточно зачинена і опечатана Вознесенська церква була 22 березня 1935 року. Майно реквізовано, приміщення віддано під архів. В період німецької окупації, незадовго до звільнення міста в 1943 році, богослужіння в церкві відновилось і тривало до 60-х років. Священником був отець Ілля Лопатко.

Вознесенська церква

У радянський час закриті й занехаяні храми зазнали часткової руйнації. Роменці неодноразово піднімали, на різних рівнях, питання про відбудову і реставрацію Вознесенської церкви, клопоталися про відкриття приходу при церкві. На початку 1990-х років обидві культові споруди були повернуті церковній громаді. Упродовж багатьох років реставратори працювали над відновленням Вознесенської церкви, але найбільше справа зрушила з 1996 року, коли архієпископом Сумським і Охтирським Іонафаном призначено настоятелем і головою парафіяльної ради Свято-Вознесенської церкви в м. Ромни Іоанна Кавчака. Він вносить значний вклад у відродження церкви. Частина реліквій знаходилась у місцевих жителів та діючих храмах і була повернена законним власникам, прихожанам Вознесенської церкви.

Вознесенська церква

Сьогодні храм прикрашають старі ікони 18, 19 століть в кіотах та ікони написані сучасними живописцями Західної України та роменцями В.К. Зосенком, Л.В. Терещенком.

Матеріали:

  • Роменская старина. Воспоминания роменского старца – Курилов Иван, 1897;
  • facebook.com/groups/throughtheprismoftime;

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *