Всіхсвятська церква — пам’ятка архітектури середини 19 століття, у м. Ромни, Сумської області. Раніше церква називалась «Цвинтарна», бо знаходиться на цвинтарі, зараз – Церква Всіх Святих або Всіхсвятська церква. Будівництво церкви розпочалось 22 травня 1866 року і тривало сім років. Архітектор проєкту – В. Червінського. При храмі є дзвіниця. Територію огороджено кам’яним парканом, який також є архітектурною пам’яткою. Оздоблення храму завершили восени 1873 року і 30 травня того ж року місцеве духовенство та протоієрей О. Єльчуков провели урочисте освячення церкви.
Історія церкви пов’язана зі смертю єдиної доньки пана Терновця – Єлизавети, яка потонула в р. Сула і щоб зберегти пам’ять про доньку, батько збудував храм. На цвинтарі біла церкви вона і була похована. Пізніше саме Терновця було обрано старостою храму. Терновець Леонтій Степанович був почесним громадянином міста, директором міського громадського банку, головою Роменського благодійного товариства, головою комісії з будівництва церкви Олександра Невського. Терновець заповідав усе майно і капітали місту, а міським церквам передав кам’яні лавки у торгових рядах, які приносили чи не найбільший прибуток від оренди. Банківські та цінні папери передав жіночій гімназії та міським училищам.
Мешканець міста Микола Варадинов висловив бажання віддати храму 3000 карбованців за умови, якщо прах його батьків перемістять до церкви. Він планував при церкві відкрити школу, богадільню, притулок для жебраків, але проєкт залишився не затвердженим, тому Варадинов виділив лише 2000 карбованців. У жовтні 1867 року прах батьків перенесли до усипальні храму. Інший благодійник Литвиненко проявив бажання спорудити іконостас та кам’яну огорожу для церкви за власні кошти.
Вхід до Всіхсвятської церкви не один. Вони вирізняються арковими козирками, котрі тримають колони з боків дверей. Вхідні ворота завершуються трьома арками: нагадують про Отця, Сина і Святого Духа. Над центральною аркою вивищується металевий хрест.
Десять сходинок ведуть до входу у храм, що прикрашений пілястрами, над якими височіє арка. Над самісінькими дверима написана фреска, у центрі якої Господь Саваоф. Бог сидить на хмарині, по обидва боки від нього схилилися в пошані ангели, один у рожевому, а другий у жовтогарячому вбранні. Їхні руки складені молитовно. Саваоф у лівій руці тримає кулю, яка символізує Всесвіт, а правою рукою благословляє світ. За головою Саваофа трикутник, який є символом гармонії, символом триєдиного бога. Нижнє вбрання — хітон ніжно-бузкового кольору, а верхнє — зеленого кольору, який є символом жертовності, покриває ліве плече і м’якими складками спадає на коліна.
Храм збудований у класичному стилі з елементами модернізованого візантійського романтизму. По центру культової споруди розміщено великий купол, довкола якого містяться інші — менші за розміром. На площинах стін немає нічого зайвого, лише орнамент та фреска. Кожна декоративна деталь виразна. Барабани нижчих куполів розписані візерунками, які символізують нескінченність. Кольори храму — білий і зелений викликають життєствердний настрій. Верхня частина церкви відрізняється ліпленням, що надає будівлі церкви унікального архітектурного вигляду. Напівкруглі аркові вікна вгорі основного купола доповнюють загальний вигляд. Також є невеликі круглі віконця.
У церкві зберігається чимало унікальних ікон та мощей. Тут знаходяться прижиттєвий портрет святителя Іостафа, мощі та ікона цілителя Пантелеймона, котрій вже понад 115 років. Також тут зберігаються мощі Олександра Невського, Андрія Первозваного та інших 14 святих. Лик Марії Магдалини сам обновився. З плином часу ікона потьмяніла, і було важко розгледіти образ, а тепер виглядає як нова. Іконостас церква отримала із колишнього роменського храму Олександра Невського.
Служба правилась весь час, навіть у радянські часи, але перервалася у 1941 році, коли у Ромни прийшли фашисти, тоді у храмі розмістилася кузня. У 2008 році на кошти меценатів та громади храму були проведені ремонтні роботи: замінили вікна у куполі, полагодили стіни й підлогу.
Джерела:
- Роменская старина. Воспоминания роменского старца – Курилов Иван, 1897
