Паровий млин Рубінчика у м. Ромни, Сумської області є пам’яткою промислової архітектури міста. У кінці 19 століття тульський купець І-ї гільдії Танха Беркович Рубінчик, на розі вулиць Героїв Роменщини і Європейської придбав земельну ділянку для будівництва парового млина. У виробництві використовували виключно місцеву сировину, але продукцію випускали не тільки для місцевого споживача, а й за кордон. Лібаво-Роменською залізницею вивозили до м. Рига, а потім кораблями до Західної Європи.
На початку будівництва, в 1902 році місце було заболочене і для забудови довелось прикласти немало зусиль щоб підготувати ділянку. Наймані робітники викопали величезні ями і заповнили їх вапном, яке кілька років гасилося. Потім були проведені дренажні роботи – виготовлені чотирикутні труби, вкопали у болотистий ґрунт і відвели воду до схилів яру Муховець. Потім було підвезено кілька сотень возів ґрунту для планування і вирівнювання земельної ділянки. Підготувавшись до будівництва, відкрили ями з вапном і розпочали споруджувати будівлі та проводити монтаж борошномельного обладнання та устаткування. У 1905 році будівництво пальцевого парового млина було закінчено і розпочато випуск першої продукції. Запрацювали також просушка і слюсарна майстерня. Як промисловець, Танха Рубінчик був наполегливий, як людина — справедливий. У перше десятиріччя діяльності користувалися кіньми і підводами, а восени 1918 року Рубінчик провів залізничну колію до товарної станції Ромни.
До початку 1905 року був побудований цегляний п’ятиповерховий головний корпус та одноповерхові цегляні машинний відділ і котельня, абіссінський колодязь для подачі води для потреб підприємства, триповерхове цегляне приміщення для виробництва перловки, склади для зберігання зерна та інші будівлі.
Абіссінський колодязь для подачі води:
Танха Рубінчик придбав борошномельне обладнання переважно іноземного виробництва для оснащення виробничих корпусів:
- зерноочищувальні американські машини «Тріумф»;
- німецьку динамомашину;
- паровий насос англійського виробництва;
- німецьку горизонтальну двохциліндрову парову машину «Компаунд» на 152 кінські сили (190 обертів за хвилину);
- бельгійський паровий котел з двома паровими трубами (робочий тиск 10 атмосфер)
- дві просушки вітчизняного виробництва.
На території побудовані невисокі складські приміщення з циліндричними резервуарами, між якими розміщена — адміністративна п’ятиповерхова, прямокутна споруда. Всі поверхи об’єднані однаковими за формою і розмірами, невеликими прямокутними з променевими перемичками вікнами, які обрамлені широкими білими наличниками з зубцями по низу. Вікна першого поверху розпочинаються біля самої землі. Під вікнами п’ятого поверху — орнаментальна стрічка, нижня частина якої вирішена у вигляді висячих зубців. Справа чотири балкони, лівий бік будівлі оформлений лопатками. Бокові фасади виконані з білої цегли. Навіть складські приміщення оформлені фігурною цегляною кладкою, пофарбовані в рожевий колір. Дерев’яні надбудови мають практичне значення, відповідають внутрішньому простору території, мають чіткі геометричні форми. Справа від головного корпусу знаходяться склади і насосна станція, але для відкачки води. Місце і нині досить заболочене, тому для підтриманні сухих складів раз у 2 дні вмикали насоси для її відкачки. Адмінбудівля має 2 входи, над якими, із білої цегли підкреслені вікна до верхнього краю будівлі. Над входом справа (де балкони) знаходиться сходи з 1 по 5 поверхи. Будівля дуже міцна, товщина стін на 1 поверсі сягає до 2 м.
Виробництво працювало цілодобово, 9-10 місяців на рік, потім кілька місяців проводився ремонт. За рік обробляли майже 5000 тон пшениці і 2500 тон жита. У 1910 році річний валовий прибуток становив 466829 крб. Паровий млин Рубінчика оцінювався в 22 тисячі карбованців, а в 1913 році його вартість зросла до 185 тисяч карбованців. Млин став найпотужнішим серед десяти парових млинів міста того часу. На другому місці був паровий млин купця Калугіна, на останньому — виробництво Ландсмана.
Згодом млин розширив територіальні межі. Роменське товариство сільських господарів на пільгових умовах здавало в оренду різні технічні новинки, щоб пересвідчитися в корисності їх роботи. Так з 1906 року Рубінчик орендував у товаристві сортувальню Ребера.
Після революції, у 1920 році, у власника забрали млин на користь держави, але у нових керівників не було елементарних знань з виробництва і тому ця галузь катастрофічно занепала. В 1920—1921 роках виготовляли лише 245 тон борошна на рік, а в липні-жовтні 1922 року — 730 тон.
У серпні 1921 року колишньому господарю дозволили взяти млин в оренду і до 1925 року, коли виробництво було налагоджено, млин знову забрали. Рубінчик узяв у оренду млин на Могилках. За три місяці і за власні кошти він провів капітальний ремонт та розпочав виробництво борошна вищого ґатунку. Але в кінці 1926 року і цей млин було націоналізовано.
На початку 1968 року млинзавод, який тепер був за №22, перейменували на Роменський млинзавод, а в 1972 році отримав назву — Роменський комбінат хлібопродуктів. 1984 року п’ятиповерхова будівля колишнього млина Рубінчика взята на місцевий облік, як пам’ятник архітектури, що є високохудожнім зразком «цегляного стилю» початку 20 століття.
У 1991—1993 рр. проведено технічне переоснащення комбінату, встановлено високопродуктивне обладнання німецької фірми «Бюллер». У 1999 році підприємство очолив умілий організатор і господарник – А.М. Рішняк, повертаючи колишню славу підприємству. 2000 року Роменський комбінат хлібопродуктів був нагороджений дипломом лауреата загальнонаціонального конкурсу «Вища проба» та пам’ятним знаком, а в 2001 р — від Європейської асамблеї бізнесу, міжнародної корпорації партнерства у соціальній сфері підприємство отримало міжнародний приз «Європейська якість».
