Святодухівський (собор Зішестя Святого Духа) — православний храм, пам’ятка архітектури національного значення. Збудований в історичному центрі міста Ромни на місці дерев’яної Успенської церкви. Є візитною карткою міста в плані впізнанності. Собор вдало вписаний у навколишній ландшафт – здається, що масивний куб виростає з обриву і є природним продовженням крутих схилів. Святодухівський собор є головним складником архітектурного комплексу: муровані споруди собору, Василівська тепла церкви з дзвіницею (1751–1780, 1866–1867), будинок священика (1876) та огорожа (1825, 1875).
Завдяки вигідному розташуванню та активному силуету, собор є найважливішою архітектурною домінантою міста і довкілля, яку добре видно з відстані до 5 км.
У літературних джерелах зустрічається під назвою Троїцький, також є кілька версій дати спорудження собору: 1689, 1735-1737, 1738-1747. Остання найвірогідніша, оскільки указ Київського митрополита Рафаїла (Заборовського) про освячення щойно збудованого собору датовано 19.06.1747. Будівництво ініціювала сестра митрополита, місцева шляхтянка М. Заборовська. Мурований собор спорудили поряд зі старим дерев’яним Успенським, який розібрали у середині 18 століття і продали у приміське с. Процівку (за іншою версією, старий собор згорів від удару блискавки на початок 19 століття). Собор поєднує 2 традиційні архітектурні типи: хрестовокупольний (канонічний для Київської Русі 11-13 столітть) з триверхим, популярним у народному будівництві 16-17 століттях.
Збудований у стилі українського бароко, цегляний, потинькований, прямокутний у плані з чотирма опорними стовпами, які ділять його на три нави та несуть систему напівциркульних склепінь і три бані на невисоких барабанах уздовж поздовжньої осі. Середній барабан – круглої форми, крайні – овальної, увінчані главами грушоподібної форми з витягнутими декоративними ліхтариками з главками. Зі східного боку примикають три апсиди: центральна п’ятигранна зовні та напівкругла всередині однієї висоти з основним об’ємом, а нижчі північна та південна в чверть окружності та завширшки дорівнюють бічним нефам. Із заходу прибудовано прямокутну в плані криту паперть головного входу, з півночі і півдня квадратні тамбури бічних входів, вкриті двосхилими дахами. Паперть увінчана главкою.
Фасади будівлі оформлені лопатками і антаблементом, завершені парними трикутними фронтонами, з півдня і півночі прикрашені лопатками і нішами для живопису, обрамленими лиштвами. Основний об’єм споруди двосвітний, віконні прорізи прямокутної та напівциркульної форми, у верхньому ярусі прикрашені трикутними сандриками. Під собором підвал, перекритий системою напівциркульних склепінь. В інтер’єрі в західному членуванні бічних нефів влаштовані хори, підтримувані арками, які з’єднуються.
Нижче цікаві фото з виглядом на собор із вул. Руденка (раніше називалась Базарна вулиця):
Якщо спів ставити розмір собора і місця звідки було зроблено фото, то здається що це місце десь приблизно тут (нижче фото):
Але я знайшов точно таку будівлю по вул. Руденка, яка існує і досі, але собор знаходиться значно далі. Ця будівля має точно такі елементи як на старому фото і таку саму кількість вікон. Можливо в ті часи була така сама будівля ближче до собору, а можливо це “фотошоп” тих часів. У другому випадку оригінальність і правдивість таких фото може піддаватися сумніву.
Одна із старих фото собору:
1825 собор відремонтовано, 1875–1876 в інтер’єрі зроблено нові розписи в так званому синодальному стилі. В 1897 році храм знову було відремонтовано.
Собор під час реставрації:
Реставрація майже закінчена:
За радянської доби собор закрили і влаштували в ньому господарський склад, внаслідок чого довели до аварійного стану. Реставраційні роботи провадили 1970–1971 та 2004–2015 державним коштом. Відреставрований храм освячено 12.12.2015 як кафедральний собор Роменської єпархії Української православної Церкви.
В Україні відомі лише 3 храми такого типу (крім Святодухівського): собори Флорівського монастиря у Києві (1722–1732), Козелецького Георгіївського монастиря (1741–1770), Спасо-Преображенська церква в м. Ніжині (1757).
Наприкінці 19 ст. церковним старостою в соборі був купець 2-ї гільдії І. Курилов (1840–1916), автор історико-краєзнавчої праці «Роменская старина» та історико-статистичного опису Святодухівського собору. Він похований поряд з собором.
Іконостас, богослужбові книги і церковне начиння з Успенського собору перенесли до Святодухівського. Він мав, крім головного престолу в ім’я Зішестя Святого Духа, ще 2 бічні вівтарі на хорах: Святої Великомучениці Варвари та Святої Пророка Іллі. В інтер’єрі був 5-ярусний різьблений позолочений іконостас (не збережено).
У соборі перебувала картина із зображенням мадонни, одягненої в український національний одяг. Вона висіла над місцем поховання Марії Маркович — дочки відомого українського мемуариста Якова Марковича. Припускають, що це її портрет. Картину написав талановитий український художник XVIII століття Григорій Стеценко. Зараз ця картина експонується в Роменському краєзнавчому музеї.
Матеріали:
- Святодухівський собор, 1742—1746 рр. // Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. в 4-х томах (за ред. Жарікова Н.Л.), К.: «Будивэльнык», 1983-1986 (електронна версія), Том 4, стор. 16 (рос.)
- Вечерський В. В. Православні святині Сумщини., К.: «Техніка», 2009, — с. 196—199
- facebook.com/groups/throughtheprismoftime
