Навіть якщо ви вже читали це, прочитайте ще раз – 5 хвилин не будуть витрачені даремно.
Кожен мешканець нашого будинку, в якому жив і я, знав, наскільки був потворний наш місцевий кіт. Його так і звали – Потворний.
Потворний любив у цьому світі три речі: боротьбу за виживання, поїдання “чого підвернеться” і, скажімо так, любов. Комбінація цих речей плюс безпритульне проживання на нашому подвір’ї, залишили на тілі кота незгладимі сліди.
Потворний кіт мав тільки одне око. З тієї ж самої сторони було відсутнє і вухо, а ліва нога була колись зламана і зрослася під якимось неймовірним кутом, завдяки чому складалося враження, що кіт увесь час збирається повернути за ріг. Його хвіст давно був відсутній – залишився тільки маленький огризок, який постійно смикався. І, якби не безліч шрамів, що покривають голову і навіть плечі Урода, його можна було б назвати темно-сірим смугастим котом.
У будь-кого, хто хоч раз подивився на нього, виникала одна й та сама реакція: “До чого ж потворний кіт!”.
Усім дітям було категорично заборонено торкатися його. Дорослі кидали в нього пляшки й каміння, щоб відігнати подалі, і поливали зі шланга, коли він намагався увійти в дім, або защемляли його лапу дверима, щоб він не міг вийти.
Дивно, але Потворич завжди виявляв одну й ту саму реакцію. Якщо його поливали зі шланга – він покірно мок, доки мучителю не набридала ця забава. Якщо в нього кидали щось – він терся об ноги, ніби просячи вибачення. Якщо він бачив дітей, він стрімголов біг до них і терся головою об руки і голосно муркотів, випрошуючи ласку. Якщо хто-небудь все-таки брав його на руки, він одразу ж починав смоктати куточок блузки, ґудзик або що-небудь інше, до чого міг дотягнутися.
Але, одного разу на Потворного напали сусідські собаки. Зі свого вікна я почув гавкіт псів, його крики про допомогу і команди “фас!” господарів собак, і тут же кинувся на допомогу.
Коли я добіг до нього, Виродок був жахливо покусаний і заливався кров’ю – майже мертвий. Він лежав, згорнувшись у клубок, тремтячи від страху і болю. Його спина, ноги, задня частина тіла зовсім втратили свою первісну форму. Його сумне життя добігало кінця. Слід від сльози перетинав його чоло. Поки я ніс його додому, він хрипів і задихався. Я бігом ніс його додому і найбільше боявся нашкодити йому ще більше.
А він тим часом намагався смоктати моє вухо. Я зупинився і, задихаючись від сліз, притиснув його до себе. Його голова безсило впала на долоню моєї руки, його золоте око повернулося в мій бік, і я почув… муркотіння! Навіть відчуваючи такий страшний біль, кіт просив про одне – про крапельку любові! Можливо, про крапельку співчуття…
І в той момент я подумав, що маю справу з найлюблячішою істотою з усіх, кого я зустрічав у моєму житті. Кіт жодного разу не спробував вкусити або подряпати мене, не намагався вивернутися з моїх рук і взагалі не чинив опору. Він тільки дивився на мене, впевнений у тому, що я зумію пом’якшити його біль.
Він помер на моїх руках перш, ніж я встиг дістатися квартири, і я довго-довго сидів біля свого під’їзду, тримаючи її на колінах. Згодом я багато розмірковував про те, як один нещасний каліка зміг змінити мої уявлення про те, що таке справжня чистота духу, вірна і безмежна любов. Кіт повідомив мені про співчуття більше, ніж тисяча книжок, лекцій чи розмов. І я завжди буду йому вдячний. У нього було покалічене тіло, а в мене була покалічена душа. Настав і для мене час вчитися любити вірно і глибоко. Віддавати любов ближньому своєму без залишку.
Більшість із нас хоче бути багатшими, успішнішими, сильнішими і красивішими. А я буду завжди прагнути до одного – залишатися Потворним.
