Церква Покрови м. Ромни

Церква Покрови Пресвятої Богородиці – одна з найпривабливіших пам’яток народного монументального дерев’яного будівництва Лівобережної України. Як зазначено в різьбленому написі на одвірках вхідних дверей, церква збудована коштом і старанієм кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського та Давида Чорного в 1764 р. (заложена). Та чи не найбільше вдячності повинні ми відчувати до роменця В. Кривошеї, який щоденним доглядом за будівництвом, увагою й піклуванням, а головне – тонким архітектурним чуттям сприяв створенню цієї чудової пам’ятки, що велично підносилася над долиною Сули. Покровська церква – одна з найвищих дерев’яних будов, внутрішня висота центральної дільниці досягає 25,5 м. Збудована була з добірного горового дубу.

Її силует здалеку нагадував купу струнких пірамідальних тополь. Слід зазначити, що Кривошея був людиною з розвинутим почуттям власної гідності і в окремих випадках рішуче заперечував розпорядження шефа – Калнишевського. Так, запропонований Калнишевським проект «обмалювання» церкви (зовні) Кривошея відхилив і заявив, що «таким обманюванням затрачені на будування кошти будуть «приведены в презрение» і додав, що так думають всі городяне роменські, та й приїзджі такої ж думки», а це ще раз переконує у тому, що кожна дерев’яна монументальна пам’ятка 18 ст. була виявом колективної народної естетики.

За планом вона належала до хрещатих з невиділеним центром церков, цебто складалася з двох пересічених під прямим кутом довгих чотирикутників з обрізаними зовнішніми кутами. Ширина гранчастого хрещатого плану будови була дещо менша за його довжину. Зовні зруби стін рукавів – високі, з помітним звуженням граней догори. Гладь корпуса зрубів стін оживляють лише віконні просвіти. Завершує будову струнка, живописно трактована група верхів. Їх маса легко й граціозно злітає в небо. З великим тактом знайдено гармонійне співвідношення маси корпуса стін і маси верхів, динаміка яких виявлена без підкресленого напруження.

Перші заломи рукавів енергійно полегшують масу зрубів стін з таким розрахунком, щоб восьмерик кожного верху в плані на вигляд дорівнював чветрі плану центральної дільниці. Висоту ж восьмерикам майстер надає таку, щоб об’єм восьмерика, його пропорції «пригашували» поривання мас верху догори. Другі заломи енергійно в такій же мірі, як і перші, переводять маси верхів в стримано стрункі за пропорціями ліхтарі; їх завершують чітко прорисовані грушоподібної форми глави з чудовими за візерунком кованими хрестами.

Зруб стін центральної дільниці вищий зрубів стін рукавів. Він починає переходити в залом на рівні, де перші заломи рукавів уже завершуються і переходять у восьмерики. Верх центральної дільниці також підноситься над верхами рукавів; він домінує в групі верхів, але виявлено це делікатно, м’яко, без натиску. Восьмерик центральної дільниці в плані незначно більший за восьмерики рукавів, але він вищий, стрункіший за них і становить вузловий елемент композиції групи верхів. Завершення центрального верху масою й розмірами майже не відрізняється від завершень верхів рукавів.

У зовнішньому вигляді Роменської Покровської церкви майстер виявив шляхетну стриманість. Зруби стін дільниці, заломи, восьмерики і ліхтарі верхів позбавлені елементів, що могли б здрібнити їх форми, в них домінують риси, що підкреслюють єдність архітектурної ідеї, монументальність архітектурного образу пам’ятки.

Внутрішня висота центральної дільниці досягає 25,5 м, а кожен з рукавів перевищує 21 м. Та цього майстрові було недосить; зруби стін кожної дільниці він виводить вдвоє вищими за довжину їх плану, тобто центральний зруб підіймає на висоту 14,5, а рукавів на висоту 12 м. До того ж він повною мірою використовує засоби ілюзійного збільшення висоти (нахил граней зрубів стін і восьмериків, характер побудови архітектурних форм, система освітлення та ін.).

В Київському центральному державному історичному архіві переховується «Дело о церкви Покрова в Ромне коштом… Калнишевского построенной». «Діло» містить ряд важливих відомостей про побудову Покровської церкви. В 1772 р. побудова церкви наближалась до кінця. В «Ділі» міститься контракт від 4 травня 1772 р. «на побиття п’яти полубанков черным аршинным железом». Того ж літа «ринви четири зделани деревяние» і висмолені. Одночасно роблять вікна в церкву; в одному документі «Діла» занотовано, що верхні вікна готові, а нижні через тиждень виготовлять. Для вікон уже завезли «тафлѣвое» шкло більшого розміру 105, меншого 155 шиб.

Майстром, що виконав різьбою іконостас церкви був осташківський купець і різьбяр по дереву Сисой Шалматов. Він мав майстерню в Охтирці.

Іконостас складався з 4 ярусів. На 4 ярусі була скульптура бога-отця. На 3 ярусі – скульптури св. Аарона, Захарії, Іоана Хрестителя та Іоана Богослова. На першому ярусі були скульптури св. Миколи, діви Марії, Ісуса Христа та Покрови. На стулках царських врат було вирізьблене “Благовіщення”.

До Покровської церкви в 1769 р. була зроблена… «гробниця коштом жителем роменським Іваном Сліпенченком з женою своєю Єкатериною». Вона важлива тим, що в мистецьких образах її втілено смаки не тільки замовників чи ювелірів-професіоналів, а і звичайних жителів Ромен, що не мали титулів та звань. Зараз ця дарохранительниця зберігається у Вознесенській церкві.

Вона вирішена як архітектурна споруда, на її рогах, в усіх трьох ярусах, вміщені фігурки ангелів та обраних святих. У нижній частині з чотирьох боків розміщено рельєфи – «Моління про чашу», «Наруга», «Зняття з хреста» і «Воскресіння» – головні моменти страсного циклу. Кожний з них вирішений як жанрова сцена вільної композиції. Техніка карбування свідчить про велику майстерність ювеліра. У дарохранительниці в орнаментах поряд з рослинними елементами використовуються і рокайлеві. Майстер так уподобав їх, що в окремих сценах, замість архітектурного чи пейзажного тла, примхливо компонував рокайлеві завитки. Навіть у «Молінні про чашу» дерева і гори виростають із завитків ракушок.

В 1827–1830 роках був проведений капітальний ремонт будови: підвели цегляний підмурок, замінили підвалини, перемостили підлогу, перекрили залізом дахи.

Конструкція церкви

План церкви складався з центрального квадрату (точніше: довжина дорівнює ширині плюс товщина одного бруса) і чотирьох шестигранних рукавів. Ширина бабинця й вівтаря дорівнює ширині центру, а довжина їх – апофема рівностороннього трикутника з стороною = ширині центру. Довжина вівтаря, центру і бабинця (тобто довжина плану цілої будови) дорівнює подвійній діагоналі плану центральної дільниці. Довжина бокових рукавів дорівнює довжині центральної дільниці. Ширина бокових рукавів дорівнює половині діагоналі плану центральної дільниці. Отже, ширина цілої будови дорівнює діагоналі плюс ширина плану центральної дільниці.

Західна грань бабинця: розмір всередині дорівнює східній грані вівтаря, і кожна з них дорівнює половині повної ширини дільниці. Південна й північна грані бабинця і вівтаря дорівнюють половині діагоналі чотирикутника, який вписано в шестигранник південного рукава. Західна й східна грані південного і північного рукавів дорівнюють половині довжини плану бабинця.

Розміри зрубів стін, заломів, восьмериків і ліхтарів також виходять з розмірів плану. Висота зрубу стін бабинця дорівнює подвійній повній довжині плану дільниці (а також = половині діагоналі чотирикутника, в який вписано план будови).

Перший залом бабинця в подовжньому розрізі дає трапецію: основа її – довжина зрубу стін бабинця (вгорі), верхня грань = 1/2 ширини плану дільниці і висота = 1/2 ширини плану північного рукава. Бокові грані похилі під кутом 65°. Висота зрубу стін і першого залому бабинця разом дорівнює подвійній довжині плану центральної дільниці. Восьмерик має довжину, ширину й висоту, що дорівнюють половині ширини плану дільниці. Висота першого залому і восьмерика, разом взятих, дорівнює довжині плану дільниці. Восьмерик має нахил граней всередину; довжина його внизу на товщину бруса більша довжини вгорі. Другий залом в подовжньому розрізі дає трапецію; основа її – довжина восьмерика (вгорі), верхня грань = 1/4 довжини бабинця. Боки заломлено під кутом в 65°, як і у першого залому; висота другого дорівнює половині висоти восьмерика. Восьмигранна призма глухого ліхтаря має довжину й ширину = чверті довжини плану дільниці, а висота його дорівнює висоті другого залому; стінки зрубу ліхтаря теж мають (незначний) нахил граней всередину. Висота ліхтаря, другого залому і восьмерика разом дорівнює довжині плану центральної дільниці. А загальна висота верху бабинця дорівнює діагоналі плану центральної дільниці. Внутрішня висота цілого бабинця більша довжини плану будови, вона дорівнює довжині плану будови плюс половина довжини плану дільниці, або = діагоналі чотирикутника, що становить південну половину чотиригранника, в який вписується план будови.

Висота зрубу стін центральної дільниці переважає подвоєну довжину плану дільниці, вона дорівнює подвійній діагоналі прямокутника, що становить південну половину плану центру. Перший залом центрального верху в обох розрізах дає трапецію; основа її – довжина зрубу стін дільниці (вгорі), верхня грань = 1/2 діагоналі чотиригранника, що становить південну половину плану центру. Боки трапеції заломлені під кутом в 65°, як у бабинці; висота першого залому центральної дільниці дорівнює висоті першого залому бабинця. Довжина восьмерика дорівнює половині діагоналі чотирикутника, що становить південну половину плану центральної дільниці; ширина восьмерика на товщину бруса менша, а висота на товщину двох брусів більша довжини його[7]. Грані зрубу восьмерика похилі всередину; довжина восьмерика внизу дорівнює довжині його вгорі плюс товщина одного бруса. Висота першого залому і восьмерика разом дорівнює повній довжині зрубу стін вгорі. Другий залом в розрізі дає трапецію, у якої основа = довжині восьмерика (вгорі), верхня грань, як і у другого залому бабинця, = 1/4 довжини плану бабинця, а висота дорівнює висоті першого залому тої ж центральної дільниці; кут нахилу граней, як і у першого залома, 65°. Довжина і ширина ліхтаря центральної дільниці такі ж, як і ліхтаря бабинця, а висота дорівнює діагоналі квадрату з стороною = довжині ліхтаря. Внутрішня висота центральної дільниці = діагоналі чотирикутника, в який вписується план будови, і переважає довжину плану будови на довжину плану дільниці. Нахил всередину зрубу стін центральної дільниці (50 см) дорівнює 3,4 см на метр висоти.

Ілюзорному підвищенню приміщення також сприяє невеликий нахил стін усередину приміщень. Справді, схема розрізу церкви в м. Полтаві (рис. 23) показує, що коли глядач стоїть у приміщенні і дивиться вгору око його не сприймає невеликого нахилу стіни, а йому здається, що стіна вертикальна. З теорії перспективи відомо, що при близькій відстані високих об’єктів з’являється перспективне скорочення угору, до третього фокусу; глядач приймає нахил стін усередину за це перспективне скорочення і положення точок «а» і «б» йому здається іншим, тобто положенням а’, б’ і тому приміщення здається вищим, ніж воно є насправді. На рисунку розрізу бокової башти церкви Калнишевського, яка має висоту 20,4 метра, показано, що завдяки легкому нахилові стін висота башти ілюзорно збільшується до 24-25 метрів.

Загальна внутрішня висота вівтаря й бабинця однакові. Але зруб стін вівтаря вищий за зруб стін бабинця майже на метр. В залежності від цього перший залом вівтаря на стільки ж нижчий першого залому бабинця, і нахил граней у них різний. Західна грань вівтаря заломлена під кутом в 62°, східна – 63°, тоді як грані заломів усіх верхів (в тому числі і другого залому вівтаря) заломлені всі під кутом в 65°.

В інтер’єрі Покровської церкви, як і в ряді інших пам’яток, бабинець сполучається з центром досить високим (6 метрів) просвітом, але від центру його відділяють широкі заплечики, цебто майстер сприймає об’єм бабинця в якійсь мірі ізольованим від центру. Обидва ж рукави сполучаються з центром 11-метровими просвітами, і ці рукави разом з центром майстер трактує як єдине, витягнуте з півдня на північ високе світле приміщення, тільки вгорі перекрите трьома верхами.

Вікна нижнього регістру (їх лутки) в зрубах стін заложено на висоті, що дорівнює половині діагоналі плану центру, а верхній край їх луток лежить на висоті = повній довжині плану центру. Геометричний центр круглих вікон міститься на висоті = діагоналі плану центру, а також на висоті, що майже дорівнює половині довжини будови. Центр вікна восьмерика центральної дільниці лежить на висоті, що дорівнює довжині плану будови. Лутки вікон у восьмериках дільниці (і бабинця) закладено на висоті, що дорівнює половині довжини зрубу стін дільниці (вгорі) над верхнім вінцем зрубу стін, а у вівтарі – на вінець нижче.

Мурована Церква Покрови

На початку 20 ст. біля дерев’яної Свято-Покровської церкви було споруджено однойменну муровану, тож відповідно до тогочасної традиції стара церква підлягала знесенню.

Завдяки публікаціям М.Макаренка в петербурзьких журналах Свято-Покровська церква як видатна пам’ятка архітектури стала широко відомою. Імператорська археологічна комісія винесла ухвалу про необхідність її збереження, цю справу підтримали Полтавський церковно-археологічний комітет, єпархіальний церковний музей та полтавський архієпископ Іоанн.

Церкву було вирішено перенести до Полтави. В 1907 році архітектори С.В. Носов та К.В. Мощенко розібрали зруб церкви на окремі бруси і перевезли до Полтави. Храм склали в первісному вигляді на території архієрейської резиденції, де він став діючою церквою. Це був перший в Україні приклад наукової музеєфікації пам’ятки народної дерев’яної архітектури. У вересні 1943 року після відступу німецької армії з Полтави Свято-Покровську церкву було спалено. «Програма відтворення видатних пам’яток історії та культури України», схвалена КМ України 23 квітня 1999, передбачає відновлення Свято-Покровської церкви в Ромнах, але скасованою урядом Януковича 21.03.2007.

На місці церкви встановлено хрест, на ньому пам’ятне фото і напис: