На початку 19 століття, в період розвитку капіталізму в Росії, кріпосна Україна служила одним з важливіших ринків збуту сільськогосподарської сировини та промислової продукції. Особливо інтенсивним ростом був відмічений внутрішній ринок України у другій четверті століття. Основні українські ярмарки в Харкові, Києві, Полтаві, Ромнах (Прокоп’євська, Ільїнська, Вознесенська і Олександрівська) стали ринками всеросійського значення і слава про них дійшла до міст Прибалтики. Продукти сільського господарства, що надходили на ярмарки, вивозились гужовим транспортом.
Розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі визвало настійну необхідність будівництва залізничної колії. Побудована початково лінія Ландваро – Ромни була пізніше з’єднана з Лібавською дільницею. Траса нової залізниці перетинала території Латвії, Литви, Білорусії і Північної України.
15 липня 1874 року в Ромни прибув перший пасажирський поїзд. З побудовою Лібаво – Роменської залізниці в Ромнах було побудовано паровозне депо з необхідним господарством і інші залізничні облаштування на всій території станції.
Депо було побудовано Т-образної форми в якому було 3 колії з стійлами для 9 паровозів, а також прилеглою прибудовою майстерень депо, поворотним кругом (приблизно на місці пам’ятника паровозу), водозабезпеченням (водонапірна башта була першої у місті і знаходилася на місці ремонтних ям). Депо було здатне ремонтувати 20 паровозів і 40 вагонів на рік. Само по собі депо було невелике обмежене в розмірах, темне, без центрального опалення, технічне оснащення ремонтними засобами і інструментом була край бідною. Крім промивочного проводився під’ємний ремонт паровозів. З побудовою залізниці в депо з’явились перші паровози малопотужних серій з невеликими швидкостями, обслуговували дільницю Ромни – Бахмач – Сновск (Щорс).
Через 11 років після початку руху поїздів по Лібаво – Роменській залізниці в 1885 році послідувало розпорядження уряду про будівництво казенної залізниці від Кременчука до Ромен. Всі роботи по спорудженню залізниці були закінчені у вересні 1888 року і 1 жовтня було відкрито постійний рух між Ромнами та Кременчуком і далі по трасам Лібаво – Роменської залізниці до Балтійського моря та на південь до Чорного моря. До Південної залізниці Ромни були приєднані тільки в 1919 році.
Один з перших марксистів на Україні Ю.Д. Мельников, якому споруджено памятник на території депо, почав свою революційну діяльність в Ромнах будучи слюсарем паровозного депо. Загинув у травні 1900 році.
На протязі років парк паровозів постійно поповнювався новими більш потужними серіями.
Велика Вітчизняна війна нанесла залізничному транспорту величезний збиток. Відступаючи під натиском Червоної Армії фашистські війська повністю знищили Роменський залізничний вузол. Збиток нанесений війною паровозному господарству депо оцінювався в 1.136.000 карбованців. В 1944 році депо було відновлено і колектив приступив до відновлення паровозів.
В кінці 50-х років вантажний парк паровозів поповнився новими паровозами серії Эр, а пасажирський – серії СУ:
В 1970 році в депо були побудовані: адміністративо-побутовий корпус з душовими та гардеробними, приміщення чергового по депо та виробничої лабораторії, очисні спорудження виробничої каналізації, скатоопускна канава з установкою 4-х гвинтового підйомника, проведений капітальний ремонт оглядових канав.
З 1960 року в депо з’являються перші тепловози серії ТЕ3 та ТЕП10, ТГМ3 та ТЕМ2. Депо проводить промивочний ремонт паровозів серії Эр, СО та повне опосвідчення котла.
З 1967 року повністю переходить на тепловозну тягу. В 1977 році в депо змінюється парк тепловозів з серії ТГМ3, ТЕМ2 на серію ЧМЕЗ. З 1985 року поступовий перехід на тепловози 2ТЕ116, ТЕП60 а вже з 2003 року і на ТЕП70.
Вхід на територію депо з Південної сторони:
Куточок відпочинку для працівників:
Це вже трохи пізніше, туї підросли:
А це ще пізніше, орієнтуємось по деревах:
