Василівська церква, м. Ромни

Василівська церква — пам’ятка архітектури XVIII століття в Ромнах, розташована на площі Базарній, 15, у складі архітектурного ансамблю Святодухівського собору. Це тепла церква, яка в різні періоди своєї історії виконувала також функції дзвіниці. Храм є цінним зразком церковної архітектури Лівобережної України. Попри численні перебудови XIX століття, його основне планувальне рішення та значна частина первісної структури збереглися.

Історія і будівництво

Історія Василівської церкви пов’язана з давньою Успенською церквою, яка існувала в цій частині Ромен, ще до появи сучасної споруди. У 1749 році стару дерев’яну церкву було продано на знесення. Через два роки на її місці розпочалося спорудження нового храму.

Закладення нової церкви відбулося 29 червня 1751 року. Дозвіл на будівництво надав київський митрополит Тимофій Щербацький. Спочатку храм планували освятити на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Будівництво фінансували представники відомої козацько-старшинської родини Полетиків — Андрій Павлович Полетика, його син Андрій Андрійович Полетика, а також Петро Лук’янов. Андрій Павлович Полетика свого часу був роменським війтом, а згодом отримав статус бунчукового товариша. Його син Андрій Андрійович також займав помітне становище в адміністративному та суспільному житті Гетьманщини. Він був канцеляристом Генеральної військової канцелярії, бунчуковим товаришем, роменським повітовим маршалком та маршалком дворянства Чернігівської губернії.

Роботи над спорудженням церкви тривали непросто. У 1755 році будівництво було призупинене після того, як до Полтави перевезли зразки стандартних ваг і мір, необхідних для продовження робіт. До 1780 року будівлю вже було накрито ґонтом. Проте повноцінне церковне життя в новому храмі ще не розпочалося. Певний час приміщення використовували, зокрема, для зберігання майна. Наприкінці XVIII — на початку XIX століття споруду поступово пристосовували до повноцінного богослужбового використання. У 1811 році значний внесок у завершення робіт зробив роменський купець Василь Петрович Троянський. Саме в цей період храм отримав нове посвячення — на честь святителя Василія Великого, від якого походить його сучасна назва.

Важливою частиною історії храму є його дзвони. Перший великий дзвін важив близько 133 пудів (2180 кг). У 1798 році за кошти Степана Івановича Манджоса його було перелито. Для цього додали понад десять пудів міді, а роботу виконав київський майстер Павло Ромодановський. У 1834 році дзвін знову перелили — цього разу в Ніжині на заводі Артемія Чернова. Після переробки його маса становила близько 153,5 пуда. Проте результат виявився невдалим: звук нового дзвона не задовольнив замовників.

Після чергового пошкодження у 1846 році було прийнято рішення виготовити новий великий дзвін у Москві. У 1847 році на заводі Дмитра Самгіна було відлито дзвін вагою 263 пуди 10 фунтів. Його язик важив 8 пудів 31 фунт. Вартість виготовлення становила понад 11,7 тисячі асигнаційних рублів. На початку 1848 року дзвін доставили до Ромен саньми, запряженими шістьма кіньми. Спочатку його встановили на тимчасовій конструкції між великою та теплою церквами. Лише після спорудження нової дзвіниці в 1867 році дзвін підняли на неї.

Найбільші зміни в зовнішньому вигляді Василівської церкви відбулися в другій половині XIX століття. У 1866–1867 роках храм перебудували за проєктом академіка архітектури Євгена Івановича Червінського. До перебудови дзвіниця знаходилася безпосередньо над центральною частиною теплої церкви. Її масивні стіни були дуже товстими, а конструкція спиралася на широку арку. Під час реконструкції стару дзвіницю разом із західною частиною споруди розібрали. Нову дзвіницю влаштували над західним притвором. Одночасно в будівлі зробили нові віконні прорізи, змінили окремі елементи фасадів і влаштували додатковий престол на честь Успіння Божої Матері.

Закладання фундаментів нової частини храму відбулося 8 червня 1866 року. У роботах брали участь духовенство, церковний староста, представники церковної громади та мешканці міста. Після завершення реконструкції споруда набула видовженого вигляду. Над основним об’ємом та дзвіницею з’явилися декоративні завершення, характерні для церковної архітектури XIX століття. Саме після завершення цих робіт Василівська церква остаточно набула вигляду, близького до сучасного.

Архітектура

Василівська церква збудована з цегли та оштукатурена. У плані вона має прямокутну основу й належить до тридільного типу храмів, поширеного в українській архітектурі XVII–XVIII століть. Східну частину завершує гранчаста апсида. Центральний об’єм храму перекритий дерев’яною стелею, яка імітує склепіння. В окремих частинах споруди збереглися склепінчасті конструкції.

Особливістю будівлі є значний підвальний простір. До нього ведуть входи з боку північного та південного притворів. У підземній частині збереглися сліди старої системи опалення. Після перебудови XIX століття фасади отримали декоративне оформлення, характерне для тогочасної архітектури. У їхньому оздобленні використано аркові мотиви, лопатки, фризи, панелі та інші декоративні елементи.

В архітектурі храму поєдналися риси давньої української церковної традиції та пізніші елементи XIX століття. Саме це поєднання робить споруду особливо цікавою для дослідження архітектури Ромен. Дослідники відносять первісне планування храму до типу церков, поширених на території України у другій половині XVII — на початку XVIII століття. Незважаючи на пізні перебудови, основна просторова структура споруди залишилася впізнаваною.

Фото з німецького архіву:

Сучасна дзвіниця є невід’ємною частиною храму. Вона розташована над західним притвором і має виразну ярусну композицію. Нижню частину утворює чотиригранний об’єм, над яким розташований восьмигранний ярус. Вище піднімається циліндричний барабан із купольним завершенням. Головний вхід до храму оформлений арковим порталом. Над входом розміщувалися живописні композиції, виконані місцевим художником Валерієм Купріяновичем Зосенком. Серед них згадуються зображення Святої Трійці, святителя Василія Великого та святителя Миколая.

Зосенко Валерій Купріянович:

Інтер’єр та іконостас

Внутрішнє оздоблення храму формувалося протягом тривалого часу. Важливою пам’яткою є двоярусний іконостас із колонами доричного ордера. Його спорудження пов’язують із діяльністю Василя Троянського на початку XIX століття. У сучасному інтер’єрі поєднуються елементи православної церковної традиції, українського бароко та пізнішого декоративного оформлення.

Окремі частини розписів виконувалися вже у XX столітті. Зокрема, згадуються роботи 1956 та 1982 років. У 1980 році в храмі проводили реставраційні роботи. Художники Віталій Дубенчук та Олексій Северин працювали над відновленням живопису та декоративного оформлення інтер’єру. Частину поверхонь прикрасили зображеннями святих, інші — орнаментами, виконаними з урахуванням візантійської традиції.

Церковне життя

Після завершення основних будівельних робіт у XIX столітті Василівська церква стала важливим осередком духовного життя Ромен. У холодну пору року богослужіння переважно проводилися саме в теплій церкві. У теплий період служби відбувалися також у великому Святодухівському соборі. Після встановлення великого дзвона на новій дзвіниці у 1867 році богослужбове життя храму стало регулярним.

При церкві діяли духовенство та церковна громада. Серед священнослужителів і церковних діячів різних періодів згадуються Федір Степанович Мирович, Андрій Федорович Навроцький, Олександр Порфирович Нестеровський, диякон Андрій Іоанович Євсевський та церковний староста Іван Миколайович Сочко. У XX столітті храм пережив радянський період. Згодом у ньому проводилися реставраційні роботи, а церква залишалася діючою.

Давня Успенська церква та церковна школа

Історія Василівської церкви нерозривно пов’язана з давньою Успенською церквою, яка існувала тут раніше. При старому храмі діяла церковна школа. Відомості про неї датуються щонайменше XVIII століттям. Спочатку школа розміщувалася неподалік церкви, а в середині XIX століття була перенесена на іншу ділянку. Таким чином, територія сучасного храмового комплексу протягом століть залишалася одним із важливих осередків релігійного та громадського життя міста.

Старовинне Євангеліє

Серед церковних реліквій згадується старовинне Євангеліє, надруковане у Львові 1614 року. За написом на книзі, у 1635 році її пожертвували Марія Омелянівна та її чоловік Дем’ян Щербина до храму в Ромнах. Книга збереглася до XX століття, хоча була пошкоджена. У XIX столітті церковна громада займалася її відновленням та виготовленням нового коштовного окладу. Ця реліквія є цікавою не лише для історії Василівської церкви, а й для вивчення давньої духовної культури Ромен.

Цікаві факти та легенди

З Василівською церквою та територією навколо неї пов’язано чимало цікавих історій і міських переказів. Їхня достовірність не завжди підтверджена документами, однак вони допомагають уявити, яким важливим місцем цей район Ромен був у минулому.

Однією з найвідоміших місцевих легенд є розповідь про підземні ходи, які нібито проходили під старою частиною міста та могли сполучати окремі церкви й інші важливі споруди. Подібні перекази існують у Ромнах уже багато поколінь. Імовірно, частина таких підземних споруд могла бути пов’язана не з таємними переходами, а зі звичайними господарськими приміщеннями, льохами та підвалами.

Із підземеллями пов’язані й розповіді про заховані скарби. За переказами, під час воєн та інших небезпечних періодів мешканці міста могли ховати в підземних приміщеннях гроші, цінності та церковне майно. Чи справді під Василівською церквою знаходили такі скарби, документальних підтверджень немає.