Залізничний вокзал станції Ромни

У квітні 1872 року в Ромнах урочисто заклали будівлю залізничного вокзалу. Після святкової літургії в соборі духовенство міських церков, члени Міської думи та численні мешканці пройшли хресною ходою з іконами й хоругвами Московською вулицею. Біля місця майбутньої станції було відправлено молебень і здійснено водосвяття. Минуло два роки і два місяці, і 4 червня 1874 року до Ромен прибув перший пасажирський поїзд, прикрашений прапорами, який урочисто зустріли жителі міста.

За свідченням Феодосія Сахна, в липні 1874 року відбулося офіційне відкриття Лібаво-Роменської залізниці, яка з’єднала наш край із портом Лібава (нині Лієпая в Латвії) на Балтійському морі. 15 липня того ж року в Ромни прибув і перший поїзд із Курська. Загальна довжина Курсько-Київської залізниці становила 1191 версту.

Історик Іван Курилов згадує, що ще 1865 року, під час будівництва Курсько-Київської лінії, роменському голові надійшов лист із Курська з пропозицією клопотати, щоб дорога пролягла саме через Ромни, адже це було б вигідніше й коротше. Але лист залишили без розгляду, і залізницю проклали через Конотоп, тоді мале й неторгове містечко.

Тим часом Ромни славилися своїми ярмарками — Прокоп’євською, Ільїнською, Вознесенською та Олександрівською, що мали всеросійське значення. Для вивозу високоякісного українського борошна за кордон залізниця була просто необхідна, адже гужовий транспорт уже не задовольняв потреб торгівлі. Жителі міста добре розуміли переваги залізничного сполучення і активно підтримували інженерів, які шукали місце для майбутнього вокзалу.

Питання будівництва обговорювалося на першому засіданні міської думи 8 лютого 1872 року. Було вирішено звести вокзал на Кінній площі, фактично в самому місті, на колишній Глинській вулиці, де тоді стояли лише два будинки іноземців Симоні та Ріхтера. Будівництво Лібаво-Роменської залізниці очолював відомий підприємець Карл фон Мек, який через своїх інженерів Ізмаїлова та Фіна вимагав від міста безкоштовно виділити вісім десятин землі та виплатити 12,5 тисяч рублів. Лінія згодом з’єдналася з Петербурзькою, Московсько-Берестейською, Києво-Воронезькою та Харківсько-Миколаївською залізницями.

18 травня 1885 року Комітет міністрів і Державна скарбниця ухвалили рішення про будівництво ділянки Кременчук-Ромни довжиною 200 верст. До 1888 року станція Ромни була тупиковою, але вже 1 жовтня цього року відкрили сполучення з Кременчуком, що дозволило налагодити рух до Конотопа, а далі — до Балтійського та Чорного морів. З 1 травня 1891 року Лібаво-Роменську залізницю викупила держава.

Багатьох людей турбує той факт, чому спершу наша залізниця в документах значилася під назвою -Ландварово-Роменська, а потім Лібаво-Роменська. Справа у тому, що спочатку колія була прокладена від селища Ландварово (Білорусь) до Ромна, а згодом її продовжили і з’єднали 20 травня 1877 року із залізницею, яка йшла від Лібави до Ландварово. Після цього 01.01.1878 року вона змінила свою назву на Лібаво-Роменську.

Неймовірним подвигом Григорія Миколайовича Навроцького є той факт, що він зумів довести помилковість стверджень інженера Печковського про неможливість прокладання залізниці через Ромни у бік Кременчука, із-за нібито наявності гористої місцевості та плавунів в районі центрального кладовища (стара назва району могилки). Згідно плану Печковського пропонувалося з’єднати Кременчуцьку лінію залізниці з Лібаво – Роменською за 19 верст від міста Ромна біля ст. Талалаївка. Цей проект був вже затверджений міністром шляхів сполучення. Згідно рішення депутатів міської думи було доручено Міському Голові Н.М. Терновцю та предводителю дворянства Г.М. Навроцькому клопотатися в усіх інстанціях, аби проектована вже залізниця – заново проходила через Ромен. Завдяки старанням Терновця і Навроцького, які неодноразово їздили у Петербург кілька разів, зробили нові обстеження ґрунтів комісією, яка двічі приїздила до Ромна, кілька разів возили для аналізу проби ґрунтів у Петербург, які показали що ніяких плавунів немає. Було скасовано усі проекти Печковського і залізницю «Повелено подвести к Ромну» Це був тріумф! За цей час клопотань з 1885 року згідно затвердженого раніше плану Печковського близько року проводились роботи по прокладанню залізниці в районі с. Ріпки і далі біля с. Коржі, де готували насип через яри, яку до речі можна спостерігати сьогодні.

У 1919 році станція Ромни перейшла під управління Південної залізниці. З відкриттям руху місто пережило справжній економічний підйом: обсяги перевезень різко зросли. Якщо у 1868–1872 роках на ярмарках товарообіг складав близько 11 млн рублів, то вже 1880 року лише залізницею перевезли вантажів на 22,8 млн рублів, переважно ліс і зерно. Наприкінці XIX століття обсяг перевезень досяг 5 млн пудів на рік.

Залізниця спричинила небачений розвиток хлібної торгівлі: щодня у місто прибували тисячі возів із зерном, і навіть залізниця не завжди встигала його відправляти. Вплив залізниці на життя Ромен виявився настільки значним, що перевершив роль ярмарків за ціле століття.

Після реконструкції вокзалу, будівля отримала новий вигляд. Також підвищена платформа була спланована в один рівень до загальної висоти платформи.

16 вересня 1943 року радянські війська звільнили Ромни від нацистської окупації, яка тривала два роки і п’ять днів. Відступаючи, німецькі війська повністю зруйнували залізничний вузол: було підірвано вокзал, паровозне та вагонне депо, майстерні, контору, водонапірну вежу, електростанцію, перехідний міст та інші об’єкти. Збитки сягнули 1 млн 136 тисяч карбованців. Після завершення війни розпочалися масштабні відновлювальні роботи.

Сучасна площа будівлі вокзалу становить 812 м². Центральна частина споруди піднята вище не лише над головним входом, а й над залом очікування. По обидва боки симетрично розташовані вікна. Гладкі стіни візуально розширюють будівлю, а їхній теплий тілесний колір гармоніює з бордовою черепицею даху. Високі вузькі вікна центральної частини розділені білими лопатками, а у верхній частині фасаду проходить декоративний фриз, що надає споруді завершеного вигляду.